Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/472

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


мала і має таку непропорціонально велику кількість ріжних »кресових ориґіналів«, »гоголівських типів«, і ріжних політичних самодурів громадськи-руйнуючого, анархістично-індивідуалістичного ґатунку, то причини цього факту треба шукати перш за все в даній нам од природи великій легкости життя.

Випливаюча з родючої землі легкість збагачуваня розвивала в українських людях погорду до труда і нахил до всякого роду найбільше фантастичних спекуляцій, яких яскравий вираз на ґрунті ідеолоґічному бачили ми наприклад недавно в ідеї соціялізації землі. На Україні нема таких верстатів хліборобської праці, що по тисячі літ (як це бачимо в північній Европі) перебували-б стало в однім роді, сприяючи повстанню і розвитку осілої державної нації. У нас землеробство вироджувалось в земле-хапство: громадськи орґанізуюча боротьба людей з природою вироджувалась в громадськи-руйнуючу боротьбу людей між собою за легко доступні подарунки природи.

Чим більше сприяючі природні умови, в яких живе дана нація, тим менше спільного, громадського зусилля мусить робити вона для опанування природи. Чим менша потреба в спільнім громадськім зусиллі, тим менша стихийна потреба в політичній орґанізованости і політичнім проводі, тим більший натомість стихийний нахил до всякого індивідуалістичного анархізму і ріжної »отаманщини«. Чим більший нахил до анархії, тим тяжче завдання провідної верстви, яка проблеми власне політичної орґанізованности і політичного проводу мусить розвязувати. Коли кандидати на провідну верству у народів голодних легко знаходять восприїмчивість пасивних мас на їх політичну орґанізаторську акцію, і тому можуть мати слабшу внутрішню орґанізацію, то такіж кандидати у народів ситих, без дуже сильної морально і матеріяльно своєї власної орґанізації, не переможуть ніколи анархічних інстинктів тих, кого вони беруться політично орґанізувати.

Наскільки ця політична аксіома у нас легковажиться, хай доказом послужить оце (в одній з українських газет мною вичитане, а серед інтеліґенції нашої дуже поширене) міркування. »B Московщині народ пасивний; він не бунтується проти большовиків, отже еміґрація московська може політично орґанізуватись во імя своїх власних ідей з надією, що по упадку большовиків московський народ прийме той лад, який вона йому дасть. Але на Україні народ проявляє велику активність, він бунтується проти большовиків, отже він прийме тільки такий лад, таку ідею і форму держави, який йому буде по мисли«. Висновок: не формулуйте ясно, українські еміґранти, своїх політичних ідей, не творіть власних політичних орґанізацій, а пристосовуйтесь до »активного українського народу« — він вас сам доведе до держави. Коли-б в ідеолоґічній пропаґанді істнувала катеґорія кримінальних злочинів, то до цієї катеґорії мусять бути зараховані подібні політичні теорії. Вони в корінні підрізують всяку можливість Української Держави. Бо Українська Держава може бути сотворена власного внутрішньою залізною орґанізацією провідної верстви тоді, коли ця верства своєю українською державною ідеєю і своєю власною політичною орґанізацією потрафить опанувати вроджені анархічні інстинкти українського громадянства. Тому ця орґанізація не може бути демократично-республиканська, бо демократично-республиканський метод дезорґанізує, а не орґанізує провідну верству, якої ядро, ідейні кадри, творить власне сучасна еміґрація. Коли хтось боїться мати свою ідею і не хоче вступати до політичних орґанізацій, щоб бува »не помилитись«, то хай своєї трусливости і свого політичного спеку-