лянтства принаймні не прикриває руїнницькими »політичними теоріями«. Наслідок їх буде такий: московська еміґрація, виторивши ідеолоґію та орґанізацію для тих активних протибольшовицьких сил, які єсть в Московщині, легко зорґанізує свої голодні — і посідаючі тому сильні державницькі інстинкти — пасивні маси. При їх помочі вона займе Україну і приборкає українську анархію в момент, коли українська провідна верства, позбавлена власної державної ідеї і власної політичної орґанізації, буде питати у ріжних, не бажаючих ніякої держави, »отаманів« та »отаманчиків«, якої форми держави — тоб-то якої ідеї і якої орґанізації — вони хочуть…
Великі труднощі в будові власної держави, які випливають з нашої »обильної землі«, були відомі вже давнім поколінням українських державників не-романтиків. Для прикладу наведу слова, сказані в 1590 р. єпископом київським Йосифом Верещинським. Цей нащадок одного з найстарших місцевих родів (з Верещина на Холмщині[1]); »біскуп-лицар«, як зве його сучасний його біоґраф А. В. Стороженко; римо-католицький священник, що разом зі своїми приятелями, запорожськими козаками, зі зброєю в руках обороняв рідну землю від степових руїнників; один з найбільше талановитих цивілізаторів України; оснуватель Хвастова (Ново-Верещина) під Київом і друкарні в ньому; автор численних праць, які подавали проекти потрібних для тогочасної України реформ — заслуговує того, щоб його авторитетну думку з перед 334 літ тепер, в часах нової руїни, пригадати.
»Хто України закоштує — пише він (»Droga pewna«, перевидана А. В. Стороженком в »Сборнику« київськ. археоґр. комісії, вип. I, Київ 1911) — той вже остатися в ній мусить, бо тягне вона кожного пароду людину, як маґнес залізо. Причиною тому genius loci: що Україна положеня своє має під веселим небом, в повітрі добрім, в землі так родючій, що кличе вона і всіх приваблює до себе. І сміло можу до України пристосувати слова Павла святого, взяті від Ісаї: ані око не бачило, ані ухо не чуло, ані в серце чоловіче не увійшло те, що Господь наготовив там в Україні тим, що Його люблять. І оця то прекрасна Україна покарана тепер за гріхи свої, і в пусті поля обернена через оспалість та недбальство наше. Причина того така сама, як в Содомі і Гоморі: велика обильність хліба, в якій плавали і тучились люде українські, а нажерті, стали противитись Господу. За що Бог, порушений гнівом на них за їх незносні і мерзки поступки, знищив їх державу, і роскоші їх, а самих в неволю до рук поганських віддавши, обернув Украіну на пару сот літ до щенту в пустиню.Третя статична причина нашої недержавности, випливаюча з двох попередніх: неусталеність раси.
- ↑ Про цей Верещин єсть згадка вже під 1204 р. в Іп. списку Гал.-Вол. літописи: »Данилу же возвратившуся къ домови и ѣха съ братомъ, и прия Берестий, и Угровескъ, и Верещинъ, и Столпье, Комовъ и всю Украину« (цитую за А. В. Стороженком).
