Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/508

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


місцевої опінії, така тактика завжди удасться. Роля наприклад большовицьких та польських впливів в орґанізації повстання проти місцевої української Гетьманської влади в 1918 р. буде, думаю, колись в подробицях вияснена істориками України.

Про маєстатичність, при таких умовах, української ідеї державно-національної — краще не згадувати. Звістна московська поговірка — »хахлу и такой богъ сбряде« — висловлює тільки спостереженя ріжниці, як до своїх »богів« (загально кажучи, авторитетів: персоніфікаторів того, в що вірять, що шанують, чого слухають) ставиться державна нація московська і як ставиться недержавна нація українська. Врешті, з такого типу інтеліґенцією, і при таких її »творчих та орґанізаторських« прикметах, нещасні наші, на чорноземі вибуявші, народні маси опиняються в траґічнім становищі здоровезної і силенної дівчини, до якої з писком і вереском, кусаючи і штовхаючи один другого, залицяється кумпанія імпотентів. Доведена до розпуки подібними залицяннями, вона віддається врешті в безсиллі першому ліпшому сильному ґвалтовникові, будь це большовицький червоноармеєць, чи польський республиканський кондотієр.

Демократичний метод орґанізації, руйнуючи навіть найсильніщі авторитети старих державних громадянств, власне як найбільше сприяє ідеолоґічному хаосові, дезорґанізації інтеліґенції, а з нею і дезорґанізації публичної опінії громадянства недержавного, не посідаючого ще своїх авторитетів. Тому він на Україні може бути бажаний для всіх, крім тих, що хочуть, аби була Україна. Прийняття цього методу орґанізації »національно-свідомою« українською інтеліґенцією, і її уперте зловживання ним, єсть тільки ще одним зайвим доказом, що вона свідомо пристосовує себе до нашого недержавного розкладу і використовує цей розклад для свого істнування, для свого прожитку.

5. Пристосовуваня себе до процесу недержавного розкладу місцевого громадянства і піддержуваня цього розкладу своєю громадськи деструктивною ідеолоґічною діяльностю робить з української »національно-свідомої« інтеліґенції найслабшу громадську ґрупу на Україні. Позбавившись сама цієї культурної, орґанізацийної і матеріяльної сили, яку міг-би їй дати місцевий консерватизм (коли-б вона його в моменти державного унезалежненя своїми повстаннями не нищила, а потім весь час не цькувала), і не посідаючи цієї сили, яку всім иншим »не-українським« місцевим ґрупам дає або їх краще матеріяльне становище, або піддержка з боку консерватизмів метропольних, вона стає серед місцевого громадянства locus minoris resistentiae (місцем найменшої відпорности) на нашу хворобу недержавности.
Всяка хвороба поражує, як відомо, не найсильніщі, а найслабші, місця в орґанізмі. Таким найслабшим місцем єсть в громадянстві України »національно-свідома« українська інтеліґенція. Тому вона стає у нас найбільше небезпечним огнищем нашої хвороби і найбільше шкідливим її розсадником. Коли неуміння українських людей здобути і зорґанізувати на своїй