Перейти до вмісту

Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/509

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

землі свою власну владу назвати бацилом хвороби недержавности, то українська ⁣»свідома«⁣ інтеліґенція єсть місцем, де цей бацил множиться з найбільшою силою і звідки, з продуктами її ума, розходиться по всьому орґанізму. Заражує він, розуміється, найбільше ці частини, що найбільше восприймають продукти творчости ⁣»свідомої«⁣ інтеліґенції.

Перш за все звідки береться ⁣»свідома«, в своїй більшости демократична і революцийна, інтеліґенція? — По знищеню, як вище було представлено, власнодержавницьких змаганнь місцевих войовників-продуцентів, Україна з дійсности перетворюється в літературу. Все, що на Україні єсть активного, мужського, бажаючого не тільки словесної, а й реальної творчости, відходить од цієї літератури, денаціоналізується. Дві категорії людей притягаються після цього до ідеї України. Перша — це ріжного ґатунку ⁣»кающіїся дворяне«, деінде їх місце займають ⁣»кающіїся поповичи«, тепер може будуть ще ⁣»кающіїся комуністи«, загалом кажучи, ⁣»кающіїся пани«: представники верхніх в даній історичній добі і пануючих верств. Основною їх прикметою єсть сильно розвинена чутливість. Завдяки ній вони усвідомлюють собі своє громадськи ненормальне положеня на Україні і бажають спокутувати гріхи своєї верстви перед народом. Але ця гарна прикмета має у ⁣»кающихся панів«⁣ другий, вже негарний, бік. Рівнобіжно з каяттям, у них розвивається трусливість: страх перед оцим апотеозованим народом, і звідци бажання як найбільше відокремитись од свого, ⁣»на погибель засудженого«, класу (декласуватись) і як найбільше уподобнитись до народу (мімікри), замість народ уподобнити до себе.

Друга катеґорія людей, що по руїні держави притягається до ідеї України, виходить з самого народу. Українство для цих людей не єсть чимсь, до чого вони ⁣»додумались«, як перші, а єсть просто вродженою ознакою примітивности. Коли перші до українства з верніх пануючих класів опускаються, то другі від українства до верхніх пануючих класів починають підійматись. Обидві ці катеґорії в цьому протилежному рухові зустрічаються. При цій зустрічі українську ⁣»національно-свідому«⁣ і демократичну ідеолоґію, яку витворює перша катеґорія, приймають зпосеред катеґорії другої тільки ці, що не мають сили промостити собі шляху до верхніх класів, од яких одірвалась і одріклась категорія перша. В ідеолоґії плаксивій, романтичній і переповненій зненавистю та погордою до грішних панів — ідеолоґії, сотвореній ⁣»кающимися панами« — ці, що панами хочуть, але не мають ніяких даних стати, знаходять потіху і оправданя для своєї злоби, незадоволених апетитів, пасивности і слабости. В результаті ⁣»свідома«⁣ інтеліґенція, при нашій недержавности, добірається по прикметам завеликої чутливости, озлоблености, пасивности і трусливости. Вона витворює оце ⁣»свідоме демократичне українство«, в якому задихаються всі мужські активні елєменти як зверху, так і знизу: — зверху ці ⁣»пани«, що хочуть України, але без каяття, без трусливого самопринижуваня, без самодекласованя, без ренеґатської зненависти до свого класу і купування собі цією зненавистю ⁣»народньої«⁣ любови«; — знизу ці, що почувають в собі досить сил і внутрішньої вартости, щоб вибитись на верх не за те тільки, що вони ⁣»з народу і говорять змалку українською мовою«. Коли серед ⁣»свідомої«⁣ інтеліґенції ми зустрічаємо так мало дійсних жінок (по вислову одного з письменників-інтеліґентів), то це мабуть тому, що більшість мужчин серед цієї інтеліґенції женоподібна і що