них міліонів — коли вона як сила українська не здобуде собі морального авторітету і сили матеріяльної — її забсорбує знов Росія та Польща, і знов міліони »українського селянства« лишаться міліонами, але України з цими міліонами як не було так і не буде…
Кожний хто уважно приглядався до оцієї нашої майбутньої аристократії знає, що з нею, коли вона буде взята в залізні карби дисципліни і орґанізації, можна не тільки Україну збудувати, а, мовляв, і »світ завоювати«. Але позбавлена дисципліни і орґанізації ця майбутня арисоткратія наша це руїнники найгіршого ґатунку. Без »Бога, Батьківщини і Авторітету« вона в масі своїй продасться кому угодно: »чи бити Турків, чи бути на службі турецькій«, і коли б дійшла вона до влади в позбавленій світського (монархічного) і духовного (реліґійного) авторітету самостійній Україні, то заллє вона цю Україну кровю, грабіжом, злодійствами та злочинами і врешті сама себе переріже, обезсилить і стане здобичею сусідів. А ці сусіди з тих — що могли би бути у нас не отаманами, не президентами, не військовими диктаторами, одно слово не суверенними правителями, а прекрасними офіцерами України — пороблять, як це вже бувало, своїх унтер-офіцерів, своїх найкращих слуг — найкращих, бо сильних та спосібних і взятих одночасно в карби хоч і чужої, але міцної дисципліни та орґанізації.
Так само, як і її історичний прототип: — зародки козаччини в XVII ст., і як взагалі кожна така новонароджена активна верства у всіх націй і у всіх часах — ця майбутня аристократія наша »сильна тілом, але слаба розумом«. Иншими словами: сильна своєю безмірною сліпою енерґією і слаба умінням цю енерґію орґанізувати, конденсувати, до одної цілі направляти та повертати її на творчість а не на руйнування. Сильна вона своїм стихійним хотінням влади, поширеня, здобування і безмежно слаба умінням: як цю владу здобувати, як свій стихійний примітивний імперіялізм відповідним методом орґанізації реалізувати…
І ось розум: — методи і форми орґанізації — цим нашим новим активним елєментам намагаються надати (крім сил чужих, не українських) дві свідомі, посідаючі свої методи орґанізації, українські сили. 1. Українська демократія, включаючи сюди і її два охлократизуючі крила: ліве — яке думає, що Україну можна збудувати при помочі народа, граючи на почуттю народніх зненавистей соціяльних, і праве — яке думає, що »підняти народ за Україну« можна, граючи на почуттю його зненавистей національних. 2. Українська класократія — отже останки старого і зародки нового, першого і основного хліборобського земельного консервативного класу; місцево-українські останки старого російського державного апарату, вояки і урядовці, звиклі до державної дисципліни та орґанізації; далі духовенство, що позбулося старого бюрократизму і врешті найбільше культурна та патріотична, здатна до панування над своїми імперіялістичними інстинктами інтеліґенція, яка, замість несерйозного і руїнницького »суверенного« отаманства, воліє серйозну, почесну і творчу ролю служебну: ролю освічених і по лицарському вірних, чесних та дисциплінованих слуг Нації і Держави.
