своїх »жовто-блакітних« панів — дозволений, з тим розуміється застереженям, що вони одречуться від українських власнодержавницьких — »панських і проти-народніх« — політичних змаганнь.
Врешті комунізм не єсть, як дехто думає, початком нової доби, а він єсть кінцем і смертю доби старої. Він єсть необхідним завершеням і необхідною реакцією проти тієї демократії, звязаної з анонімно-капіталістичним системом господарювання, яку породила французська революція. В Росії, де ця демократія і цей капіталізм були найслабші, розклад для них прийшов найшвидче. Правляча, комуністична верства — це не лицарі будівничі нового життя, осяяні пророчим даром любови, творчости, віщування і передбачуваня — а повні темної злоби та зажерливости шакали, яких призначеням тільки очистити ґрунт для нового життя: пожерти гниючого трупа демократії.
Так само і в історії України комуністи-большовики не починають добу нову, а кінчають стару. Вони єсть найбільше лоґічним і справедливим завершеням, а разом з тим повним вичерпаням, цілого того демократичного українства, яке своєю анархією руйнувало колись в XVII і XVIII століттях Гетьманську Українську державу, яке повалило спробу її відновленя в 1918 р., і яке весь час росло і розвивалось під гаслами винищеня старих панів, репрезентуючих рештки слабесенької української традиції і культури політичної. Большовики весь той сучасний противопанський український демократичний рух (так само, як колись Царі московські) зуміли прекрасно використати в цілях знищеня власно-державних політичних тенденцій українських, довівши його до лоґічного і справедливого кінця. Вони укоронували і завершили своєю перемогою період українського «національного відродженя«, в його демократичних противопанських формах. Можливість реалізації політично-державних змаганнь українських знищила сама українська інтеліґентська демократія, повставши проти тієї горстки старих панів, що до українства пристали і в 1918 р. за часів Гетьманства політично-державну орґанізацію намагались йому дати. Потім большовицькі шакали легко вже пожерли нездатну до політичної самоорґанізації українську демократію, давши українським масам, за ціну дальшого удержаня їх в політичному рабстві, все те, що демократія в боротьбі зі старими українськими панами їм обіцювала. Загально кажучи, комуністична Україна виросла з руїни державно-національних українських змаганнь. Вона єсть символом української національної недержавности, нездатности Українців до сотвореня на своїй території своєї власної національної влади. Думати, що з символу української недержавности і що з пропаганди всеросійсько-інтернаціонального комунізму зрозумілою для мас мовою на те, щоб власне цей всеросійсько-інтернаціональний комунізм і зненависть до українських власно-державницьких політичних змаганнь їм як найкраще прищепити, може вирости українська національна держава — це, розуміється, абсурд.
