Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/558

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Землі, будуть здатні цю владу собі завоювати. Здатність до завойованя влади, тоб-то до сотвореня держави, залежить: 1. од знатности людей завойовуючих собі владу до самоорґанізації, необхідної для успішного веденя війни; 2. од піддержки або непіддержки місцевим українським громадянством (людьми, що живуть на території України) змаганнь цих людей до завойованя влади.

Піддержка місцевим українським громадянством людей, бажаючих завоювати собі владу — тоб-то сотворити окрему державу — виявиться: 1. в піддержці матеріяльній, в формі плачених добровільно податків в державну казну; 2. в піддержці моральній, в формі ідейного пориву, який мусить сотворити ці, що творить ідеолоґію серед даного громадянства. Тільки тоді, коли творці ідеолоґії, тоб-то інтеліґенція даного громадянства, здатні сотворити такий ідейний порив до сотвореня власної держави, завойовники влади зможуть в процесі боротьби за владу цю місцеву національну ідею прийняти, а місцеве громадянство зможе прийняти і піддержати владу завойовників тому, що вони його національну ідеолоґію прийняли.

Значить, національний характер державної влади на Україні залежатиме не від того, чи державою українською мають правити націоналістичні »свідомі Українці«, або чи прізвища правлячої верстви мають кінчатися на »енко« — а від того, чи місцева завойовницька верства, посідаюча (необхідні для завойованя влади) войовничий темперамент, матеріяльну силу і орґанізацію, шукатиме в процесі боротьби за владу морального опертя в прийняттю за свою національної ідеолоґії місцевого українського громадянства. Иншими словами, держава на Україні може стати національно українською тоді, коли прийняття української національної ідеолоґії морально зміцнить а не ослабить, здатну по своїм прикметам до завойованя собі влади, до сотвореня держави, верству.[1]

Національної держави української не може бути тоді: 1. коли ці, що посідають хотіння і дані для завойовуваня влади, для твореня держави, не будуть звязані орґанічно з українською територією і тому, маючи свої центри поза цією територією, не шукатимуть морального опертя для своєї влади в прийняттю місцевої української національної ідеолоґії; 2. коли серед місцевого громадянства не буде української національно-державної ідеолоґії, тоб-то коли інтеліґенція, скрізь і завжди витворююча цю ідеолоґію, буде зле зорґанізована, нікчемна, не буде мати ніякого впливу, або дуже слабий вплив на громадянство, і коли, через свою маловартність, вона не зможе ідеолоґічною піддержкою місцевих завойовників влади зміцнити їх владу

  1. Під національною ідеолоґією тут і скрізь розумію не сучасний крикливий і дезорґанізуючий матеріялістичний націоналізм демократичної інтеліґенції, а таку ідеолоґію, яка орґанізовано панує серед даного громадянства, серед даної нації. Такою пануючою ідеолоґією у націй молодих, здорових і життєздатних єсть звичайно ідеолоґія реліґійна, репрезентована церквою, тоб-то інтеліґенцією зорґанізованою і дисциплінованою. Власне завдяки такій орґанізованости і дисциплінованости інтеліґенції, ідеолоґія реліґійна місцевого громадянства найлегче приймається завойовуючою собі владу на даній території верствою і тому відограє завжди найбільше рішаючу і творчу ролю в повставанню національних держав.