Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/562

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


В цій боротьбі одвівається од поступовців все те суспільне шумовиння, яке завжди до кожного поступового руху, до кожного бажання змінити істнуючий лад, в надії легчого прожитку пристає.

З хвилиною перемоги, колишні поступовці стають самі консерватистами, і проти них підіймається з глибини нації нова хвиля поступовців. Значить єдність живої нації, живий єдиний позитивний національний фронт, полягає не в тім, щоб всі в ній були консерватистами, або всі були поступовцями — бо це був би знак, що така нація вже вмерла — а в тім, щоб в ній були сильні консерватисти, на яких спірається закон, по якому жила досі дана нація, і щоб в боротьбі з ними в межах того закону, гартувались та зміцнялись поступовці, що згодом мають самі стати консерватистами. Тільки в цім випадку може істнувати єдиний позитивний національний фронт, бо всі думки і всі діла даної нації обертаються біля одної точки, біля одного національного проводу і даний живий національний орґанізм бється одним ритмом одної боротьби за незмінність чи реформу виконуваня влади під цим єдиним проводом.

Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.[1] Натомість сила консерватизму — єсть синонімом сили нації. Цієї сили не може бути, коли консерватисти не обєднані, коли вони не дисципліновані, коли вони не зорґанізовані, коли вони не звязані з історичною традицією — тоб-то коли вони стратили всі свої характерні ознаки. І не може бути цієї сили тоді, коли консерватизм стратив свою точку опори — той один, непорушний пункт нації, якого нікому і під ніяким гаслом рушати не вільно; пункт, до меж якого можуть дійти в своїх уступках консерватисти, але за який переступити можна тільки по їх трупах.

Такою точкою опори для нормального консерватизму звичайно буває правова, не абсолютистична (по моїй термінології: класократична, а не охлократична) монархія. В її межах можливі всі реформи, до яких поступовці по своїм реальним здібностям, по своїй проявленій в боротьбі з консерватистами силі, окажуться здатними. Але її самої, цієї точки опори, рушити не вільно доти, доки в нації єсть живий і сильний консерватизм, доки разом з ним істнує жива і сильна нація.

Ознакою смертельного процесу в нації єсть те, що в ній всі стають поступовцями. Ніхто не обороняє істнуючого ладу і істнуючого проводу, а всі боряться за програми будучого. А що програми будучого, без оборони реально істнуючого, тратять єдине мірило своєї вартости, свою єдину, коли можна так сказати, спільну мову,

  1. Власне цей процес бачимо сьогодня в цілій Европі — за вийнятком (в деякій мірі!) Анґлії. В добі панування демократичного націоналізму, який виріс на руїнах консерватизму, всі европейські нації тратять свій єдиний національний фронт. Члени їх, говорячи одною мовою, і кричучи весь час про »єдність нації«, перестають себе взаємно розуміти. Між ними починається боротьба не на життя, а на смерть і Европа перетворюється в політичну руїну, яка жде нових »варварів«, щоб її завоювали і, як це було по розкладі Римської Імперії, знов до нормального громадянського життя привели.