Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/565

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


формах, щоб приміненя цієї ідеолоґії та орґанізації до реального життя було можливе, щоб вони відповідали в основних лініях майбутньому взаємовідношеню реальних українських сил. Які-ж мають бути оці основні лінії ідеолоґії та орґанізації українського консерватизму?

Відповіді на це питання присвячена — по мірі моїх слабих сил — вся моя літературна і громадськи-орґанізацийна праця. Тут тільки повторю основне, що для даної теми потрібне.


Правно-державним актом, на якому спочивало все реальне державне істнування української нації в останній довгій добі її історії на Великій Україні, була Переяславська Умова, та її пізніщий відгомін на Правобережжі — Конфедерація Торговицька. Це єсть наша національно-державна (тоб-то з України вийшовша і самими мешканцями України сотворена) ідеолоґія, яка здійснилась, зреалізувалась. Бо Умова Гадяцька, з розстріляним Польщею Виговським; Конфедерація Барська, з непіддержаним Польщею Савою Чалим, і безрезультатні заклики великого еміґранта Пилипа Орлика до Европи, залишились тільки ріжними формами незреалізованої опозиції до цієї зреалізованої ідеолоґії, залишились нездійсненими формами українського поступу.

Ніякого консерватизму на незреалізованих ідеолоґіях будувати не можна. Не можна консервувати того, що хотіло бути, але не було. І тому український консерватизм реальний, не літературний, мусить спіратись тільки на цих зреалізованих правно-державних актах, на цім традицийнім досвіді нації, який себе в історії, в реальнім життю, оправдав.

Цим не хочу сказати і не кажу, що Переяславська Умова і Конфедерація Торговицька мусять бути нашим державно-політичним ідеалом: тим, до чого має прямувати наша політика державно-національна. Мабуть краще, ніж найзапекліщі наші інтеліґентські москвофоби, розумію, що обидва ці акти були проявом нашого споконвічного каліцтва: нашої хвороби недержавности. Знаю, що перший з них був зроблений під примусом тяжких внутрішніх і зовнішніх обставин, другий — був ділом не найкращих людей на Україні, вихованих в республиканській сваволі і анархії. І не закриваю очей на всі темні сторони цих актів, памятаючи одначе, що всі крики про »запроданство« Хмельницького і торговичан в такій-же самій мірі неправдиві, як і крики про »запроданство« Виговського, мазепинців і барщан. Переяславська Умова і Конфедерація Торговицька це не ідеал нашої консервативної політики державно-національної, до якого вона повинна прямувати, а факт — здійснений, зреалізований, історичний факт — з якого вона повинна виходити. Це факт, від якого вона повинна починати свій рух вперед, свій поступ, до як найбільшої повноти і незалежности власнодержавного — реально а не літературно-національного — українського життя.