Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/567

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


української нації. Воно було причиною того, що часи петербургські стали для неї, рівно як і для нації московської, »пропащим часом«, закінченим у нас демократично-анархічною есеровщиною, там — большовицькою пугачовщиною і поворотом до полудикого, примітивного стану.

Одреченя од престола Імператора Миколи II і його Наслідника перекреслювало всю політичну і правно-державну суть Переяславської Умови. Після упадку цієї точки опори та звільненя од присяги, складеної Царю Олексію Михайловичу і його Наслідникам, українські консерватисти повинні були зараз-же возстановити стан з перед Переяславської Умови: — возстановити свою власну точку опори, возстановити Гетьманство. Паралічем українського консерватизму — тим, що він під самодержавною диктатурою і опікою петербургської бюрократії одучився в своїй масі сам думати і сам власними силами рушатись — пояснюється факт, що Гетьманство не було возстановлено перед приходом Німців і що Центральна Рада, ця експозитура всеросійської революції і »єдиного російського революцийного фронту«, не була поставлена на своє місце власними українськими руками. В цім траґічнім факті лежить первопричина нашої сучасної руїни: в хвилину упадку метропольної влади оказалось у нас порожнє місце там, де повинен був бути обєднуючий центр нації.

Українські революціонери з Центральної Ради напали, при помочі російських революціонерів, на нас, українських консерватистів: вони безправно одібрали нам підставу нашого істнування — землю, і завдали найбільшу образу нашому почуттю привязаности до нашої Батьківщини, виключивши нас, як »не Українців«, зі своєї есдецько-есерівської »нації«. Консерватисти, очунявши трохи від вікового лєтарґу і возстановивши Гетьманство,[1] перемогли революціонерів при помочі німецького війська, яке зо всіх чужих сил мало для істнування Української Держави принаймні той величезний плюс, що було позбавлене заборчих територіяльних супроти України тенденцій. Революціонери, злигавшись з російськими большовиками і польськими військовими формаціями на Україні, стали готовити проти української консервативної Гетьманської Влади повстання. Консерватисти відповіли на це актом федерації, який був наслідком а не причиною українських революцийних противодержавних змаганнь, який мав забезпечити Українську Державу од піддержки її руїнників революціонерів перемігшою демократією антанти і який мав дати змогу цій нещасній, посідаючій самих тільки »революцийних граждан«, Державі задер-

  1. Коли Гетьмана, як це робить вся наша демократична преса, звати в часах його Гетьманства »російським ґенералом«, то панів Винниченка, Петлюру і всю взагалі українську інтеліґентську демократію треба звати російськими революціонерами (якими вони всі були) і большовицькими та польськими свідомими або несвідомими аґентами, якими вони підчас повстання проти »російського ґенерала« поставали. Але де тоді буде »українська нація«? І чому це революціонери, які все своє життя займались руйнуванням держави, мають більше прав до будови української держави ніж ґенерали, які все своє життя вчились орґанізувати і берігти державу?