Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/569

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


традиції державно-національній єсть можливий, дасть нам змогу цю слабесеньку нашу традицію державно-національну оживити, зміцнити і, самим здисциплінувавшись та зорґанізувавшись, фундаменти під будову Держави Української положити.

Вже по написаню цих рядків, прочитав я в філадельфійській »Америці« статтю, в якій псевдонімний (як це і личить українському інтеліґентському »націоналістові«) автор робить мені провокацийний закид, що я пропагую саму тільки гетьманську ідею, але нігде не згадую про особу, яка має цю ідею персоніфікувати. Читачам »Хліборобської України« не потрібую, розуміється, всієї цієї неправди поясняти. Але позаяк висловлені в моїй відповіді псевдонімному напасникові думки де в чому доповняють вищесказане, то дозволю собі їх тут зацитувати.

Навівши ті місця зі своїх статей в »Хліборобській Україні«, в яких я писав про необхідність персоніфікації Гетьманства, кінчу я свою відповідь, друковану в цій-же самій »Америці«, так: »Що під цим Родом, біля якого мають обєднуватись і орґанізовуватись українські Гетьманці, я розумів і розумію Рід Скоропадських — це ясно для кожного, хто мої праці читав і хто моєю політичною діяльностю цікавився. Від нашої козацької державности XVII—XVIII в. тільки цей один Гетьманський Рід удержався до сьогоднішнього дня на відповідній висоті; тільки йому одному Бог дав стільки мужности і сили, щоб в 1918 р. нашу державну, і свою Родову, гетьманську традицію відновити. Отже тільки цей один Рід може персоніфікувати українську монархічну традицийну Гетьманську Ідею. Тільки він один може бути точкою опори і орґанізацийним центром для всіх українських Гетьманців легітимістів, тоб-то для таких Гетьманців, які не хочуть, щоб під словесною маскою »гетьманства« розпочалась нова українська різня за »найкращих кандидатів« і бушувала далі, тепер вже під ріжними »гетьманськими« прапорами, наша споконвічна руїна.

Чому я іменем цього Роду в своїх писаннях і в своїй політичній праці не зловживаю — це зрозуміє кожний дійсний Гетьманець, що державну ідею українську носить в своїм розумі і серці, а не на язиці і не в літературних фантазіях. Не зловживаю цим іменем ще й тому бо нашу традицію державно-національну і Рід, який її персоніфікує, шаную. І тому врешті, бо вважаю, що не можна закликати »всіх«« Українців до визнання Гетьмана доти, доки ще нема настільки сильних, зорґанізованих і дисциплінованих Гетьманців, на яких реальна Гетьманська Влада могла-б опертися.

Врешті — псевдонімний »Гетьманець« без Гетьмана — питає, чи маємо ми, непсевдонімні Гетьманці, забезпеку, що Рід, біля якого ми обєднуємось, і Голова цього Роду, Гетьман Павло Скоропадський, не повторить старих помилок Гетьманства. На це питання замаскованому »Гетьманцеві« відповідати не будем, бо не маємо забезпеки що до цілей, для яких він нам в масці такі питання ставить. Але Гетьманцям незамаскованим скажемо: таку забезпеку ми маємо в нашій власній вірности нашому Гетьманові.

Історія вчить, що вірність Гетьманів даній державній ідеї єсть завжди наслідком вірности Гетьманців для Гетьманів, які в очах цих Гетьманців дану ідею персоніфікують. Коли-б у нас така вірність Гетьманців для своїх Гетьманів була, то на світанку нашої історії не треба було-б кликати з півночі Варягів. Останній галицький Князь Юрій Болєслав не потрібував-би себе оточувати Німцями. Богдан