Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/570

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Хмельницький обійшовся-б без Тугай Бея і без московського воєводи в Київі. Виговський не потрібував-би польських полків, Дорошенко — турецько-татарських сердюків, Мазепа — Шведів, а Гетьман Павло Скоропадський, щоб рятувати від Українців Українську Державу, не потрібував-би просити помочі у російських »добровольців«.

Як що у замаскованого »Гетьманця« єсть хоч трошки почуття міри і дійсности в політиці, то хай він запитає самого себе: на кого з Українців — як на вірну, велику і орґанізовану державну силу — мав опертись при будові Української Держави український Гетьман? І коли він сам себе не за найгіршого Українця вважає, то хай честно пригадає собі, скільки раз він зраджував тих, кого він сам своїми »гетьманами« звав. Зраджував, розуміється, з »любови до України«: бо всі вони були не такі, яких треба було його романтичній, емоціональній і анархічній, літературній фантазії.

Пригадавши собі честно все це, він напевно не буде ставити питаннь: чому український Гетьман не був дійсним »Гетьманом всієї України«. Відповідь для нього буде тоді ясна: не може бути »Гетьмана всієї України« доти, доки »вся Україна« — це переважно анархісти, дрібні розбійники пера, розкудкудакані романтики, і до ніякої орґанізованої політичної праці не здатні руїнники индівідуалісти.

І коли у замаскованого »Гетьманця« єсть розум, совість і честь, і коли він дійсно Гетьманець, то він після такої розмови з самим собою покине може писати злобні та руїнницькі псевдонімні статті, а власною організованою працею з незамаскованими українськими Гетьманцями постарається дати доказ своєї власної державно-творчої здатности« (»Америка«, ч. 36 з 31 Марта 1925 р.).

До слів цих вважаю потрібним додати, що під Гетьманським Родом, »який до сьогоднішнього дня удержався на відповідній висоті« треба розуміти Рід, що задержав відповідно високе соціяльне становище: звязки, культуру, врешті економічний добробут. Прийнявши на увагу наш примітивізм, треба ще зазначити, що Родом Гетьманським єсть тільки Рід, якого походженя спірається не на ad hoc спрепарованій лєґенді, а на документальних даних, бо мені самому вже доводилось бачити людців, які »себе виводили« од Гетьмана Мазепи, а скільки їх появиться, коли будуть реальні дані для здійсненя Гетьманської ідеї. Не фальшивих українських Родів Гетьманських, яких походженя може бути документально доказане, і разом з тим Родів, які удержались на відповідній соціяльній висоті, було у нас перед революцією тільки два: Скоропадські і Розумовські, при чім останні, зовсім онімечені, на Україні не жили. Фактично значить був у нас тільки один Рід Гетьманський, що зрештою підтвердило життя, бо власне тільки цей один Рід зміг фактично возстановити Гетьманство, а тим самим придбав собі для будуччини моральне і законне право на нього.

На прикінці, в звязку з вищесказаним, хочу навести коротку характеристику Гетьмана Івана Скоропадського, яку я подав в листі до одного мого знайомого (ширше маю надію опрацювати цей період в своїй державній історії України) з приводу лайливих закидів, що робить наша інтеліґенція не тільки сучасному Гетьманові, але і його предкові. Властиво ці лайки стверджують тільки повну нездатність більшости української інтеліґенції до державного життя: вона нездатна сотворити — овіяного любовю до своєї державної минувшини, і тому здатного творити державну будуччину — пориву, а навпаки здатна всякий такий