Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/581

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


1. Коли в даній нації наступає атрофія (заник) держави, тоб-то коли правлячий в попередніх стадіях завойовницький державний апарат вже ослаб настільки, що його вповні опанувало завойоване ним колись громадянство, але коли при тім він ще настільки сильний, що може виконувати свої аполітичні кондотієрські функції для правих і лівих демократичних парламентських урядів;[1]

2. коли в цьому перемігшому державу громадянстві істнують настільки сильні, в попередніх стадіях розвитку реліґією, церквою і класовими та родовими орґанізаціями витворені, внутрішні орґанічні сполуки, які своєю громадською єдностю і своїм громадським консерватизмом можуть якийсь час надолужувати атрофію держави та ставити опір деструктивним впливам демократичного способу правління нацією;

3. коли в цьому громадянстві істнує сильне, теж в попередніх добах витворене, національне почуття, яке держить ще якийсь час при купі розпорошувану на партийних виборців націю, і граючи на якому можна творити парламентську »національну більшість« цькуванням якогось зовнішнього чи внутрішнього ворога нації;

4. коли в даній нації істнує рівновага між демократичною лівицею і демократичною правицею, тоб-то коли анонімна грошева сила спекулянтів може спокійно спекулювати то на »соціялізмі«, то на »націоналізмі« без небезпеки, що або соціялісти або націоналісти захоплять владу і оцю владу спекулянтів обмежать — иншими словами: коли сили демократичної інтеліґенції правої і лівої більш менш рівні так, що не може бути небезпеки здійсненя правої чи лівої революції.

Чи істнують всі ці умови на Україні?

Атрофії (занику) нашої держави у нас не може бути, раз ми ще власної держави не мали. У нас нема ніякого українського державного апарату і української армії, які могли-б бути опановані демократією і повернуті через українських інтеліґентських політиків на »аполітичну« службу українському демократичному спекулянтові. Державу нашу треба не опанувати, а треба її допіру сотворити. Сотворити-ж державний апарат і армію при помочі республикансько-демократичного парламентського виборчого систему, якого вся суть полягає в опозиції до держави і в боротбі з державою — розуміється неможливо.

  1. Всяка держава повстає з завойованя. З боротьби добре зорґанізованих завойовників з добре зорґанізованими завойованими родяться державні конституції. Коли парламент позбавляє трону Монарха і сам проголошує себе сувереном, тоб-то коли гине в державі консерватизм і настає нічим не обмежене панування перманентної революції — держава, а з нею і нація, завмірає. Демократія, яка єсть проявом цього процесу завмірання, може продержатись так довго, доки витворений старими завойовниками, тепер ослаблений і здеморалізований, державний апарат ще служить новій »народній« владі. Чи могли-б напр., без старого недемократичного державного апарату, сучасні демократичні республики давати своїм урядам диктаторські повновластя для санації напр. своїх фінансів, тоб-то для стягненя силоміць більше податків з суверенного народу, який цих податків платити не хоче? Про це ширше говорив я в своїх »Листах« — тут ця коротка примітка для тих, хто їх не читав.