Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/593

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


нації« проти цієї частини старих місцевих панів, що до цієї нації пристала, тим самим відбірають їй моральний ґрунт для боротьби. Юрії Немиричі, різані тими, за кого вони хотіли життя своє віддати, навіть не пробували боронитись і ріжні наші колишні і сучасні »директорії« одержували легкі побіди, але власне тільки над цими, до України приставшими, панами. Ці пани, що Польщи та Москви держались, і знали, що їх там морально піддержуть і память їх принаймні ушанують, українським націоналістичним башибузукам себе безкарно бити не давали. А що з такої української »націоналістичної політики« виходить, бачили ми не тільки в минулих, але і в теперішніх часах.

Всі ми бачили націоналістів наддніпрянських, що во імя свого націоналізму, не могли стерпіти »панського« українського Гетьмана і »панських« українських Гетьманців, а одночасно умивались слізьми радости, коли такі самі пани українські, тільки в формі офіцерів польської армії, зволили з ними часом в передпокою побалакати. Бачили ми також ріжних націоналістичних достойників галицьких, які уміли і досі уміють чудово лаяти »російських ґенералів«, коли ці ґенерали стають Українскими Гетьманами, але разом з тим уміли і уміють рачки повзати перед такими самими ґенералами, коли вони звуться Дєнікіними, або Брусіловими. Хамство і глупота ще ніколи і нігде ні одної держави не збудували. Не збудується ними і Держава Українська, навіть як що ці прикмети охрестити голосним іменем »українського націоналізму«.

Основний для нашого власно-державного буття проблєм реасиміляції (прилученя до українського політичного і культурного життя) останків місцевої старої правлячої консервативної верстви не може бути розвязаний ні методом демократії, ні методом охлократії. Демократія, виділяючи цю верству в »національні меншости«, з одного боку відгоняє її тим самим від України, а з другого, на підставі демократичної суверенности цих меншостей, дає їм змогу закріпити своє істнування на Україні власне в російських або польських формах, бо ці меншости матимуть в своїх руках рішаючу при демократії більшу економічну силу. Знов-же націоналістична охлократія, використовуючи для здобуття влади емоції мас, зверне всю їх зненависть власне проти українських консерватистів, проти останків місцевої старої правлячої верстви. Вона думатиме, що таким терором знизу їй вдасться примусити »панів« служити Україні. Але для успіху такого терору у неї нема ні політичних ні культурних даних. Військові і літературні отамани можуть старих панів убивати і в своїх писанинах лаяти, але вони не в силі своїм хамством їх політично і культурно засимілювати.