Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/600

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Класократія єсть методом правління осілого продуцента-войовника: людини, яка продукує матеріяльні цінности (хліб, товари), а одночасно, завдяки своїй вродженій войовничости та виробленій відповідним вихованим звичці до орґанізації, уміє цій продукції надати не анархічні, спекулянтські, а орґанізовані форми, і уміє цю продукцію від зовнішніх руїнників силою меча захистити. При класократії провід в державі належить таким орґанізаторам матеріяльної продукції нації, які, для виконуваня оцих своїх орґанізаторських функцій, уміють самі зорґанізуватись, тоб-то уміють обмежити свої індивідуалістичні інстинкти, уміють підпорядкувати їх одному монархічному проводові, і мають досить сили, щоб не претендувати на диктатуру, а допустити до голосу в державі і опозицийні до їхньої консервативної державної влади, поступові елєменти в нації.

Систем правління класократії засновується на витворюваню гармонії між державою і громадянством — між тими, хто править і тими, ким правлять — так, щоб держава і громадянство себе взаємно доповнювали і творили одну — посідаючу свій національний дух і своє державне тіло — націю. Він єсть гармонійним взаємовідношеням між матеріяльною силою меча, матеріяльною силою продукції і золота, нематеріяльною силою ідеолоґії і силою пасивности мас. Иншими словами: систем класократії спірається на гармонійнім політичнім співробітництві між продуцентом-войовником, консервативною опорою Держави і орґанізатором матеріяльної продукції нації, — між матеріяльно непродукуючим войовником (армія, бюрократія), необхідним для сотвореня постійного і сильного державного апарату, — між матеріяльно непродукуючим інтеліґентом, творцем духових цінностей і ідеолоґії нації, — між посередником-фінансистом, необхідним для орґанізації обміну випродукованими цінностями, — і між пасивними масами нації, які треба для продукції орґанізувати відповідно до степені їх восприїмчивости, тоб-то відповідно до одідиченій ними по попередніх історичних стадіях їх духовій культурі, їх виробленій звичці до більше чи менше інтензивної праці, і відповідно до їхніх, од їх культури і працездатности залежних, матеріяльних потреб. В класократичному устрої, де нема охлократичної диктатури і де нема рознузданої демократичної анархії, можуть знайти собі місце всі ці охлократичні і демократичні елєменти, які визнають над собою — обовязуючий в першій мірі і цю консервативну верству, на якій спірається державна влада — принцип служби нації, а не необмеженого панування над нацією.

Цей принцип служби лежав в основі всіх наших минулих класократій, які од будучої (як це вже було вияснено в иншім місці — пор. »Хліборобська Україна«, кн. IV, ст. 146-7) ріжняться тільки зовнішніми формами, а не внутрішньою орґанізацийною сутю. На принципі прав правлячої верстви, взамін за її обовязок служби державі, були збудовані, як Галицько-Волинська, Литовсько-Руська так і шляхетсько-козацька Гетьманська Держави. Правляча державою верства одержувала тоді права на владу і на володіння землею тільки за те, що вона виконувала служебні державні обовязки. Тому ці права в очах