Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/617

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


давав собі раду з Москвою і Польщею — творець сучасної України — Богдан Хмельницький. Тільки така політика у відношеню до Москви, при всіх страшно тяжких внутрішніх і зовнішніх обставинах, дала змогу продержатись більше ніж сто літ лівобічній Гетьманщині — цьому єдиному проявові української державности в останніх століттях. І такою мусить бути політика соціяльно-консервативних державно-творчих українських сил і на будуччину. Особливо тепер, коли, завдяки участи галицької української інтеліґенції в поваленю Української Гетьманської Держави, ми стратили на довго Галичину, а з нею двері в Західну Европу і змогу опертись на Карпати. Без цих дверей і без запілля, опертого на Карпати, побідна війна України з Москвою і з погляду стратеґічного абсолютно неможлива.

Можна з певностю сказати, що 1. коли-б ці галицькі сили, які були вжиті на валеня Гетьманської Української Держави (і без яких »національне повстання« проти цієї Держави не могло-б »удатися«), були всі використані на польсько-українському фронті, то кінець польсько-української війни, а з ним і доля як Галичини, так і цілої України, були-б зовсім инші; 2. коли не було-б піддержаного Галичанами повстання проти Гетьманської Держави, то не було-б і цього хаосу, який настав на Наддніпрянщині по перемозі повстання і який, перелившись через Збруч в Галичину, спаралізував всю її оборону проти польського напору.

Взагалі-ж, що до Західно-Українських Земель, то тисячелітній історичний досвід вчить таких політичних істин:

1. незалежність України від Москви тим більша, чим менша залежність Західно-Українських Земель від Польщи і чим більше Україна (посідаючи в тій чи иншій формі політичний вплив на ці Землі) має безпосереднього контакту з Західною Европою;

2. унезалежненя Західно-Українських Земель від Польщи і поширеня на них політичного впливу України не може відбутися без, забезпечуючого Україну в часі боротьби за ці Землі, політичного союзу України з Москвою;

3. не може воно відбутись і тоді, коли політичний союз України з Москвою перетворюється в панування Москви на Україні, бо тоді Москва — не тільки безпосередньо в посіданні Західно-Українських Земель не заінтересована, а навпаки: заінтересована в тім, щоб Українців під її пануванням не було забагато і щоб вони були як найдальше од Західної Европи — завжди готова ці Західно-Українські Землі уступити Польщі;

4. не може воно відбутись і тоді, коли Україна, ще не поширивши політичного впливу на свої Західно-Українські Землі і ще не опершись міцно на Карпати захотіла-би воювати з Москвою, бо ці сили українські, які таку війну хотіли-б тоді вести, мусіли-б завжди шукати опертя в Польщі, мусіли-б за це уступати Польщі Західно-Українські Землі і мусіли-б в той спосіб програвати свою війну з Москвою.

Галичане, які гасло — »шлях до Львова веде через Київ« — розуміють так щоб покидати Львів та йти до Київа піддержувати тамошніх соціяльних революціонерів і політичних руїнників; — Галичане, які в Київі роблять повстання проти Українського Гетьманського Уряду тому, що він »москвофільський«: — Галичане, які, поваливши такий український »москвофільський« уряд,