Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Бо коли частина наших земель під видом „некультурних“ хазяйств буде роздана найбільш неспокійним селянам, то це заспокоїть „народ“. А коли друга частина під видом „культурних хазяйств“ — які українська демократія присягається зберегти в цілости й непорушности — буде „соціялізована“, а потім передана в аренду міжнароднім акцийним цукроварняним підприємствам, то антантський капітал тільки на цьому виграє, бо замість із твердим українським „куркулем“ і „кулаком“, він матиме діло з урядом симпатичної молодої республіканської держави. Щож до того, як треба говорити з урядами не тільки молодих недосвідчених і симпатичних, але навіть старих і вибагливих республік — то ціх панів із акцийних товаристь просвіщати не треба. Вони самі — найбілшими республіканцями й демократами будучи — по цьому ділу спеціялісти.

Отже поки українського хлібороба ніхто з сильних мира цього не боронить і поки він сам тільки ще думає до своєї власної хліборобської самооборони взятись, то вся так би сказати честь, політичний і національний провід та де-які матеріяльні блага при будуванню Української Народньої Республіки спочивають у руках української демократії, а всі кошти цієї будови своєю особою й кешенею платить він — український хлібороб! А позаяк така роля йому не зовсім подобається і він од часу до часу пробує-покищо легенько, протестувати, то тому він, хоч і Українець, єсть найбільший ворог для української демократії. Ворог, якого во ймя істнування української демократичної нації треба знищити й до тла іскорінити.

Так виглядає обєднуюча загально національна українська демократична ідея.

*  *  *

Для поясненя — пара ілюстрацій.

Ось приміром бувший міністр освіти У. Н. Р. п. А. Крушельницький малює такі кошмарні для почуття української демократії преспективи: „Подають собі руку — пише він у числі 1-му „На переломі“ — ріжні типи: так московський чи польський поміщик на Придніпрянщині, як польський і жидівський поміщик у Галичині. Поруч із ними гідно стане український поміщик тут і там. Обєднає їх економічний інтерес. Подасть їм руку український багатий мужик-кулак, загрожений на рівні з ними в своїм клясовім інтересі і весь цей гурт працюватиме під проводом споріднених із ними економічно, культурно й політично людей, які промовлятимуть і вестимуть акцію на політичній арені в імени української нації. Усякі гетьманські політики за кордоном — це віповідне для них товариство, це гурти, з якими їм найлекше буде обєднатись і вести на спілку злочинну роботу: руйнування української демократичної держави. Два українські табори стоять сильно проти себе. Перший (до нього причисляв себе п. Крушельницький): виковує свою силу й обєднання в крівавих змаганнях на полях бою — в серці України. Другий: в секретних дипльоматичних сальонах шукає спільної мови, щоб збудувати монархічну буржуазно-поміщицьку Україну, розуміється збудувати її на руїнах того, що здвигнув укра-