історично-публіцистична праця Липинського п. з. „Szlachta na Ukrainie. Udział jej w życiu narodu Ukraińskiego na tle jego dziejów“, що повстала з відчиту, прочитаного в осени 1908 р. на зібранню місцевих дідичів в Умані і повтореного потім в Київі і в Луцьку. Ідея, яку в сій праці проводить і обосновує автор, се необхідність для шляхецької верстви земельної на Україні взяти активну участь в політичному і національному відродженню України, бо в противному разі Україні загрожує новий вибух соціяльних зненавистей і нова руїна, що доведе і сю земельну верству до загибелі. Ширенню сих самих ідей був присвячений тижневик „Przegląd Krajowy“, видаваний в Київі в 1909 році однодумцями Липинського і редаґований ним спільно з Богданом Ярошевським.
Не маючи змоги, переважно через цензурні перешкоди, продовжувати свою громадську і публіцистичну діяльність, В. Липинський віддався науковій праці і архивальним історичним студіям, результатом яких був виданий під його редакцією в 1912 році збірник „Z Dziejow Ukrainy“, присвячений памяти Володимира Антоновича, Пауліна Свєнціцкого і Тадея Рильського. В сій книзі, крім переднього слова, поміщені історичні розвідки і велика моноґрафія про Станіслава-Михайла Кричевського, з історії гетьманування Богдана Хмельницького. Крім сих історичних праць, помістив Липинський в „Записках Наук. Т-ва ім. Шевченка“ дві розвідки: „Генерал Артилєрії В. Князівства Руського. З архива Немиричів“ (1909) і „Аріянський Соймик в Киселині на Волині в маю 1638 року. Причинок до історії Аріянства на Україні“ (1910), а також кілька рецензій в сих-же Записках і в „Літ.-Наук. Вістнику“. В марті 1914 року він був обраний дійсним членом Наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові.
Поруч праць наукових, писав в сих роках Липинський також публіцистичні статті під псевдонімом „В. Правобережець“ в Київській „Раді“ і „Літ.-Наук. Вістнику“, а також приймав участь в життю тодішніх еміґрантів з Великої України в Галичині, з окрема в нарадах, які відбувалися у Львові в 1911 році і яких пізніщим наслідком був оснований підчас світової війни „Союз Визволення України“.
Факт, що Липинський писав частину творів своїх по польськи, пояснюється тим, що в той спосіб він бажав як найскорше поширити українську політичну і національну свідомість серед спольщеної частини українських хліборобів-землевласників, вважаючих єдиною силою, здібною здійснити ідею незалежної укра-
