Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/509

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

Кирило-мефодіївські братчики, повернені з заслання, збирали ся в Петербурзї і заходили ся прясти далї перервану основу українського відродження. Особливо живу видавничу й орґанізаційну дїяльність виявив у тім часї Кулїш, скорше повернений з заслання. Зачинає від видання старших українських письменників, відкриває нову зорю українського слова — молоду Марковичку (Марко-Вовчок), громадить матеріал для альманаха „Хата“ (1860), нарешті з своїм швагром В. Білозерським розпочинає видаваннє українського місячника „Основа“. Журнал сей, що виходив несповна два роки, 1861–2, в суміш мовою українською і росийською, мав незвичайно велику вагу, в перше обєднавши інтелїґентних Українцїв Росії й визначивши їм провідну поступову і народолюбну стежку.

392. Марія Маркович (Марко-Вовчок).

Сміливі полїтичні гадки кирило-мефодіївського брацтва, правда, вже не залунали в новім орґанї. Трудно сказати, чи прикрі досвіди і кари, які впали на голову братчиків, змінили їх гадки, чи вони вважали незручним спиняти увагу громадянства на таких далеких справах, котрі в підцензурній часописи, можна було б обговорювати хіба дуже загально і здалека, коли тим часом на черзї стояли справи такі близькі і для українства превеликі. Справа визволення селянства, упорядковання нового громадянського, господарського і культурного житя селян — се ж було здїйсненнє соціальної проґрами брацтва, бодай в части! Варто було потрудити ся коло сього, і сим справам гурток „Основи“, що почала виходити саме перед визволеннєм селян, присвячував особливу увагу, відсуваючи справи полїтичні.

За справою визволення виступило питаннє народньої освіти — Українцї заходили ся орґанїзувати недїльні школи по містах, складати українські книжечки для шкіл і народньої освіти та збирати гроші на їх видаваннє. Разом з тим виникали горячі суперечки про українську мову, придатність її для шкільного і книжного, взагалї культурного уживання. Приходило ся боронити її від наскоків общеросів — чужих і своїх „тоже Малоросів“, які силкували ся доводити, що Українцям не треба розвивати своєї мови, бо можуть користувати ся „общерусскою“, себто великоруською книжною мовою. А заразом мусїли відборонювати