3) Отправлять, отправить, отбывать, отбыть. Ой він пішов до ляшеньків служби відправляти. Макс. 4) Совершать, совершить богослужебный обрядъ. Одправив отець Яків утреню. Г. Барв. 190. Заховав дід бабу і похорон одправив. Рудч. Ск. II. 54. Похорон одправляти. АД. I. 117.
Відправля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. відпра́витися, влюся, вишся, гл. Отправляться, отправиться. Рудч. Ск. I. 100.
Відправува́ти, ву́ю, єш, гл. = Відправляти 4. Службу (в церкві) одправували. КС. 1884. VIII. 724.
Відпрова́джувати, джую, єш, сов. в. відпрова́дити, джу, диш, гл. 1) Отправлять, отправить, отсылать, отослать, отвести; спроваживать, спровадить, прогнать. Завтра відпровадить у Прилущину двісті жолнірів, щоб вони спалили Ржавець. Стор. МПр. 99. 2) Проводить, провести. Нам пошли, Боже, вік і здоров'я, щоб цей празник одпровадить, нового году діждать легенько. Ном. № 11573.
Відпрова́ження, ня, с. Провожаніе.
Відпрова́ж(ув)а́ти, жу(а́)ю, єш, гл. = Відпроваджувати.
Відпро́дати. См. Відпродувати.
Відпро́дувати, дую, єш, сов. в. відпро́дати, дам, даси́, гл. Перепродавать, перепродать.
Відпроси́ти, ся. См. Відпрошувати, ся.
Відпрото́рити, рю, риш, гл. Отправить, отпровадить.
Відпрото́ритися, рюся, ришся, гл. Отстраниться. Батько заможний, дак вона зараз і відпроторилась од нас: ми вже їй не рівня. Г. Барв. 121.
Відпроха́ти, ся. См. Відпрохувати, ся.
Відпро́хувати, хую, єш, сов. в. відпроха́ти, ха́ю, єш, гл. = Відпрошувати, відпросити.
Відпро́хуватися, хуюся, єшся, сов. в. відпроха́тися, ха́юся, єшся, гл. = Відпрошувати, ся. Заплатив Беркові гроші, а з процентом одпрохався. Левиц. I. 108. Мнж. 102.
Відпро́шувати, шую, єш, сов. в. відпроси́ти, шу́, сиш, гл. Отпрашивать, отпросить, освободить просьбами. Побачиш сина, а може й додому одпросиш. Левиц. I. 60.
Відпро́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. відпроси́тися, шу́ся, сишся, гл. Отпрашиваться, отпроситься. Циган насилу одпросився, — вони його покинули та й пішли. Рудч. Ск. II. 183. Відпросились у матері у Київ. Стор. МПр. 34.
Відпряга́ти, га́ю, єш, сов. в. відпрягти́, жу́, же́ш, гл. Отпрягать, отпречь. Відпрягли коней. Стор. II. 97.
Відпряда́ти, да́ю, єш, сов. в. відпря́сти, пряду́, де́ш, гл. Прясть въ отплату за что, отрабатывать, отработать пряденіемъ. Сестро моя, сестро, де ти чого брала? Чи ти одшивала, чи ти одпрядала? Грин. III. 399. Хто мені буде чужі мітки одпрядать? Мил. 219.
Відпря́дки, дків, м. мн. Остатки, отбросы при пряденіи. Ум. Відпря́дочки. Що ж она діє? — Золото пряде. Ходім до неї колядувати, ой чей же нам дасть по колядочці, по колядочці, хоть відзадячко…, хоть відпрядочки на шаріночку.
Відпуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. відпусти́ти, пущу́, стиш, гл. 1) Отпускать, отпустить. Петра на волю відпустили. Шевч. 2) Отчаливать, отчалить. В тій галері від пристані далеко одпускали, чорним морем далеко гуляли. АД. I. 209. 3) Отпускать, отпустить, ослабить. Оце наївся, треба й очкур відпустити. 4) Разрѣшать, разрѣшить (отъ грѣховъ). Одпусти, Боже, гріха, в кого жінка лиха: і моя недобра. Ном. № 9114.
Ві́дпуст, ту, м. Отпущеніе грѣховъ, разрѣшеніе. Хто дурневі вибачить, має сто днів відпусту. Ном. № 6212. На ві́дпуст ходи́ти. Ходить на богомолье. З дитиною на відпуст, а з лихою долею на весілля. Ном. № 8109.
Відпусти́тель, ля, м. Отпускающій. Я Іван Хреститель, — гріхам відпуститель. Рудч. Ск. I. 178.
Відпусти́ти. См. Відпускати.
Відпуще́ння, ня, с. Отпущеніе. Відпущення гріхів од Господа.... добуде. Стор. МПр. 39.
Відра́да, ди, ж. 1) Отрада, утѣшеніе. Та не дав мені порадоньки, серцю одрадоньки. — Яку ж тобі, моя мила, одраду давати? Мил. 115. Ой коли б ти, мати, знала, що то за досада, то б ти мене оженила, щоб була відрада. Мет. 2) Отсовѣтываніе. Ум. Відра́донька. Нема мені відрадоньки від мого нелюба. Мет. 253. См. Відрадість.
Відра́джування, ня, с. Отсовѣтываніе.
Відра́джувати, джую, єш, сов. в. відра́дити, джу, диш, гл. Отсовѣтывать, не совѣтовать, не посовѣтовать что дѣлать.
