Відра́дісний, а, е. Отрадный, радостный. Ой як же мені веселому бути, веселому, одрадосному. Мет. 71. Мені ви світ одрадісний зробили. К. ПС. 59.
Відра́дісно, нар. Отрадно; радостно, весело. Що то молоді літа золоті людям! Що задумав, все йому можна, все йому відрадісно, все втішно. МВ. II. 79.
Відра́дість, дости, ж. Отрада, утѣшеніе. АД. I. 91. Ой молодосте, відрадосте! Нп. Шукав одрадости між козаками. К. ЦН. 175. См. Відра́да, відра́дність.
Відра́дність, ности, ж. = Відрадість. Не маю я відрадности від свого нелюба. Чуб. V. 361.
Відра́донька, ки, ж. Ум. отъ відра́да.
Відра́дощі, щей, ж. мн. = Відрадість. Відрадощі жизні, кому ви судились? К. Дз. 135.
Відра́жуватися, жуюся, єшся, гл. Имѣть отраду, радости. Та чужі люде живуть, та чужі люде одражуються, а я ще й не нажилась, ще й не наговорилась (бо вмер чоловік). Мил. 209.
Відра́зу, нар. Сразу, вдругъ.
Відра́лити, лю, лиш, гл. Пройти раломъ межу.
Відра́литися, люся, лишся, гл. Окончить ра́лити.
Відрахува́ти, ху́ю, єш, гл. Отсчитать. Пан нехай відрахують тілько за кождих п'ятнадцять огірків, що там тому. Чуб.
Відра́ювати, ра́юю, єш, сов. в. відра́яти, ра́ю, єш, гл. Отсовѣтовать, не совѣтовать, не посовѣтовать. Одраяли, одсудили, щоб ми в парі не ходили. Грин. III. 179.
Відректи, ся. См. Відрікати, ся.
Відрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. відірва́ти, рву́, веш, гл. Отрывать, оторвать. Ой відріжте й або відірвіте й та срібного ґудзя. Мет. 403.
Відрива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. відірва́тися, рву́ся, вешся, гл. Отрываться, оторваться. Випив він та зараз давай відриватись від стіни. Рудч. Ск. II. 69. Одірвись, коню, од берестонька. Мет. 19.
Відрига́ти, га́ю, єш, сов. в. відригну́ти, ну́, не́ш, гл. Отрыгивать, отрыгнуть.
Відрига́тися, га́юся, єшся, сов. в. відригну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Отрыгиваться, отрыгнуться. Так хтось згадав, що вчорашній борщ відригнувся. Ном. № 369.
Відрі́з, зу, м. Мѣра земли: участокъ въ три десятины. Миргор. у. Вас. 197.
Відрі́зати, ся. См. Відрізувати, ся.
Відрізни́ти, ся. См. Відрізняти, ся.
Відрізня́ти, ня́ю, єш, сов. в. відрізни́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Отдѣлять, отдѣлить. Вони вже двох синів одрізнили, а два з їми живуть. Пирят. у. Відрізняють дитину від матерньої мови. О. 1861. XI. 104. Майстер ще з неї (дитини) городянина зробить.... усіма звичаями од селян одрізнить. К. (О. 1862. III. 22). 2) Отличать, отличить. Мова.... відрізняє людей від инших звірів. Дещо.
Відрізня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. відрізни́тися, ню́ся, нишся, гл. 1) Отдѣляться, отдѣлиться, отстраняться, отстраниться. Цвіла, цвіла калинонька, на воду схилилась, дівчинонька журилася, що від роду відрізнилась. Мет. А всі зірочки до купочки, місяць одрізнивсь. Грин. III. 165. 2) Выдѣляться, выдѣлиться. Звідтіль одрізнявся голосний крик корови або півня. Левиц. I. 126. 3) Отличаться, выдѣляться, выдѣлиться. Зорі відрізняються від планет. Ком. I. 32.
Відрі́зувати, зую, єш, сов. в. відрі́зати, жу, жеш, гл. 1) Отрѣзывать, отрѣзать. Я з Степанидою йому дві сорочки відрізали. Г. Барв. 98. Поли одрізуй та плечі латай. Ном. № 1545. Як різцем одрізало. Ном. № 1838. Як одрі́зано. Нѣтъ какъ нѣтъ. То було що дня вчащає, а тепер і не побачиш: як одрізано. 2) Только сов. в. Рѣзко отвѣтить, рѣзко отказать. Возному так одрізала, що мусить одчепиться. Котл. НП. 367.
Відрі́зуватися, зуюся, єшся, сов. в. відрі́затися, жуся, жешся, гл. Отрѣзывать, отрѣзать себя отъ чего. Взяла ключ і ніж, відрізалася. Чуб. Нерівно відрізалося.
Відріка́ти, ка́ю, єш, сов. в. відректи́, речу́, че́ш, гл. Отвѣчать, отвѣтить. Так це їй.... каже, а воно одріка. Мнж. 173. Е ні, одріка, се вже не шпачки. Ном. № 13712.
Відріка́тися, ка́юся, єшся, сов. в. відректи́ся, речу́ся, че́шся, гл. Отказываться, отказаться. Родино моя, не відрікайся од мене. Чуб. III. 129. Відрікаюсь, відхрещуюсь від вас, ідіть собі на очерета, на болота. Чуб. I. 120. Варив чорт з москалем пиво та й солоду відрікся. Ном. № 821.
