Гнівли́во, нар. Гнѣвно.
Гнівни́й, а́, е́. Гнѣвный, сердитый. Такий гнівний, — крий мати Божа. МВ. I. 99. Червона і гнівна стояла вона. Мир. Пов. II. 65. Ум. Гнівне́нький.
Гнівно, нар. 1) Гнѣвно, сердито. Він гнівно глянув на його. 2) Обидно, непріятно. Драг. 223. Може, кому гнівно, добродію, що я кажу? Харьк. Ум. Гнівне́нько. Та годи, доненько, всім зарівненько, щоб не було гнівненько. Грин. III. 551.
Гнівни́к, ка́, м. Въ выраженіи: він мій гнівни́к. Онъ со мной въ ссорѣ. Желех.
Гнівни́чка, ки, женск. р. отъ гнівник. Желех.
Гніда́н, на́, м. Гнѣдой конь. Желех.
Гніди́й, а́, е́. 1) Гнѣдой. Гнідий кінь. Употребляется иногда безъ подразумѣваемаго существительнаго. Сідлай, хлопче, ти гнідого, а сам сяду на другого. Чуб. 2) Коричневый, бурый. Гнідий птах. Вх. Лем. 404. Гніде просо. Вх. Лем. 404. Ум. Гніде́нький, гніде́сенький. Грин. III. 696.
Гніди́ти, джу́, ди́ш, гл. = Гнітити 4. Галиц.
Гнізде́нце, ця, с. = Гніздо. Бусьок і бусьчиха увили собі гнізденце. Фр. Пр. 128.
Гнізде́чко, ка, с. 1) Ум. отъ гніздо. Галочки гніздечко в'ють. Мет. 134. 2) Коконъ. Червяк сидить у гніздечку, а як стане у мочах, то перегризає його.
Гнізди́ти, зджу́, ди́ш, гл. Бить все въ одно мѣсто. Вхопили його вдвох, повалили та й гніздять його коліньми по голові. Новомоск. у.
Гні́зди́тися, зджуся, дишся, гл. Гнѣздиться. Левиц. I. 95. Яструбам з орлами не тутка гніздитись. О. 1862. I. 110.
Гнізди́ще, ща, с. Ув. отъ гніздо. Чуб. I. 122.
Гніздо́, да́, с. 1) Гнѣздо. Всяка пташка своє гніздо знає. Ном. № 9480. 2) Въ толчеѣ для проса: углубленіе, гдѣ лежитъ зерно. Харьк. (Залюб.). 3) Солома, лежащая въ жлукті. Мил. 18. 4) = Містище. Вх. Зн. 36) 5) ? Як у хлопця на тімени є одно „гніздо“, то буде мати одну жінку, а як двоє, то дві. ЕЗ. V. 180. Ум. Гнізде́чко.
Гніздю́к, ка́, м. 1) Запорожецъ, сѣвшій на хозяйство. КС. 1883. XI. 502. 2) Неудачный хлѣбъ? Ось іди, чоловіче, якого я гніздюка напекла!… Той гніздюк так і росплився по черені і ростріскавсь. Г. Барв. 323.
Гні́й, гно́ю, м. 1) Навозъ, пометъ. Конюх коні ганяє, він гноєм воняє. Чуб. V. 1087. 2) Гной, матерія. Чиряк великий, а гною мало. Ном. № 6325.
Гнійни́й, а́, е́. 1) Навозный, унавоженный. Гнійне поле. Каменец. у. 2) Гнойный.
Гнійни́к, ка́, м. Навозный жукъ. Вх. Зн. 11.
Гні́сті, тів, мн. = Нігті. О. 1861. XI. Св. 62.
Гні́т, ту, м. 1) Прессъ; тяжесть, наваленная съ цѣлью сдавить. Сир під гнітом лежить. 2) Гнетъ, притѣсненіе. Весь віковічний гніт, вся ненависть виявлялась тим диким вогнем в його очах. Левиц. Пов. 269. 3) Огонь, разведенный на припічку, когда въ печь сажаютъ хлѣбъ. См. Гнітити хліб.
Гніти́срака, ки, об. Харьк. Упорный, несговорчивый человѣкъ. Торгувалась, торгувалась — так і копійки не спуска; та я його вже давно, знаю він такий (вона така) гнітисрака. Лебед. у.
Гніти́ти, чу́, тиш, гл. 1) Давить, прессовать, нагнетать. Камінюка гнітила. Стор. МПр. 21. Гнітили сир. Левиц. I. 466. 2) — те́рен, сли́ви. Сохранять на зиму въ кадкѣ съ водой, надавивъ сверху тяжелымъ деревяннымъ кружкомъ. Гнічені сливи. Чуб. II. 29. 3) Угнетать. Усе, що гнітить чоловіка в занедбалім товаристві. Стор. 4) Гніти́ти хліб. Подрумянивать. Чуб. I. 123. (Чтобы хліб гнітити, берутъ немного соломы, зажигаютъ и кладутъ на припічку). 5) Бить. Як начали вони її гнітить тими молотами. Чуб. II. 263. 6) Гніти́ти на се́рці. Скрывать въ душѣ тяжелое чувство. Бачу я та мовчу: усе на свойому серці гнічу. Кобел. у.
Гніти́тися, чу́ся, тишся, гл. 1) Давиться, надавливаться. 2) Быть угнетаемымъ. 3) Хліб гні́титься. Хлѣбъ подрумянивается. Паска ніяк не гнітиться. Кролев. у.
Гніту́ха, хи, ж. = Гнітючка. ХС. III. 53.
Гнітю́чка, ки, ж. Видъ лихорадки. Міусск. окр.
Гноби́тель, ля, м. Гонитель, преслѣдователь, притѣснитель. Не вірьте їм, пане, бо вони звісні на нас гнобителі. Могил. Подольск.
