Гноби́ти, блю́, би́ш, гл. Угнетать, притѣснять. Желех.
Гної́вка, ки, ж. 1) Навозная жижа, вода, въ которой мокъ навозъ. Вх. Зн. 34. Випила б і гноївки, не то що, та нігде і на тлі води не видко. Гн. IV. 64. 2) Erystalis tenax. Вх. Лем. 404.
Гної́вня, ні, ж. Мѣсто для складыванія навоза, навозная куча. На що тут сиплеш сміття? Хиба нема гноївні? Прил. у.
Гної́ння, ня, с. 1) Гноеніе. 2) Унаваживаніе, удобреніе.
Гної́ти, гною́, ї́ш, гл. 1) Гноить. Діди строють, а баби гноють. Ном. № 10111. 2) Унаваживать, удобрять. Угор.
Гної́тися, гною́ся, ї́шся, гл. 1) Гноиться, покрываться матеріей, гноемъ. 2) Быть превраща́емому въ гной, въ навозъ. 3) Быть унаваживаему.
Гноїсько, ка, с. = Гноївня.
Гно́їще, ща, с. = Гноїсько. К. Псал. 263.
Гнойови́й, а, е. Навозный. Грин. II. 317. Гнойова яма. Гнойова лопата. НВол. у.
Гнойови́к, ка́, м. = Гнояк.
Гнойови́сько, ка, с. = Гноїсько.
Гнойо́к, йку́, м. Ум. отъ гній. Як ноги въ гнойку, то й губи в лойку. Ном. № 7188.
Гно́ття, тя, с. Отрепье. Де вже думати про одежину!… Все позношувала! Саме гноття та рем'я висіло. Мир. ХРВ. 25.
Гноюва́тий, а, е. Перегнойный. Харьк.
Гноя́к, ка́, м. 1) Навозный жукъ. Вх. Лем. 404. См. Гнойовик. 2) = Гноївня? КС. 1893. V. 275.
Гноя́ка, ки, ж. Ув. отъ гній.
Гнояни́й, а́, е́. Навозный, унавоженный. Лебед. Мил. М. 105.
Гноя́нка, ки, ж. 1) Гнойный прыщъ. Желех.
Гноя́рня, ні, ж. = Гноївня. Рк. Левиц.
Гнузда́, ди́, ж. Чаще употребляется ум.: гнузде́чка. Чуб. II. 319. Взяла коня за гнуздечку. Мет. 74. Части: вудила — удила, одинъ конецъ которыхъ имѣетъ бара́нчик, которымъ и зацѣпляется за кільце́; ремень поверхъ морды внизу — нахра́пник, вверху — нало́бник, застегивающійся подъ шеей — підборо́дник. (Е. Чикаленко).
Гнузда́ти, да́ю, єш, гл. Зануздывать.
Гнузде́чка, ки, ж. Ум. отъ гнузда.
Гну́ти, гну, гнеш, гл. 1) Гнуть. Гне шию, як віл у ярмо. Ном. № 1293. Шия — хоч обіддя гни, — такая толстая. Ном. № 8595. Спати, — аж гілля гне, — такъ сильно хочется. Вас. 212. — ки́рпу. Важничать, задирать носъ. Ном. № 2467. — на що́, куди́. Намекать на что. Ном. № 13846. Бач, куди гне! (или на що). — тереве́ні. Болтать пустяки. — матюки́. Браниться матерными словами. 2) Запрашивать много. Гне, як дурень за батька — очень много запрашиваетъ. Мнж. 166.
Гну́тися, гну́ся, гне́шся, гл. 1) Гнуться, сгибаться. Долина глибока, а калина висока, аж додолу віття гнеться. Мет. 79. Їсть так, аж ніс гнеться, — съ жадностью ѣстъ. Ном. № 12207. 2) Переносно: покоряться. Ярема гнувся, бо не знав, не знав сіромаха, що виросли крила. Шевч. 132. 3) Увиливать, не желать сдѣлать. Не гнися, сваточку, не гнися: єсть у тебе на кошарі ягниця, — поведи на торжок та продай а нам горілочки розгадай! Грин. III. 499. Довго мабуть гнувся — не давав? МВ. (О. 1862. III. 74).
Гну́чий, а, е, гнучки́й, а́, е́. Эластичный, гибкій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен. VI. 53. Як тополя серед поля гнучка та висока. Шевч. 20. І станом гнучим, і красою пренепорочно молодою старії очі веселю. Шевч. 425. Гли́на гнучка́. Глина годная для лѣпки, достаточно приготовленная для этого. Вас. 177; Шух. I. 260.
I. Го! меж. Употребляется въ видѣ го-го-го! или го-гов! для оклика.
II. Го, мѣст. Сокращенная форма вмѣсто його. Правоб. І калачем го не звабить. Ном. № 5097.
Гобе́лки, мн. Въ выраженіи: На гобе́лки — до тла, совершенно. Він нас хотів спалить на гобелки, значить, зовсім, усе, як єсть. Екатериносл. у. (Залюб.).
Гобза, зи, ж. Раст. Sambucus ebulus. Лв. 101.
Гобзува́ти, зу́ю, єш, гл. Изобиловать. Колесниця Божа дивна тьмами воїнства гобзує. К. Псал. 151. Вѣроятно это слова просто перенесено Кулишемъ изъ ц.-славянскаго перевода псалма: „Колесница Божія тмами темъ, тысяща гобзующихъ“. (Псаломъ, 67, ст. 18).
Гоблюванка, ки, ж. Стружка. Вх. Лем. 404.
Го́в! меж. Означаетъ окликъ: ау!
