Го́вбур, ра, м. Водоворотъ. У говбурі на Дністрі крутяться. Каменец. у.
Гове́до, да, с. = Гов'єдо. Употребляется только какъ бранное слово. Вх. Лем. 404.
Го́в'єдо, да, с. Рогатый скотъ. (На границѣ съ Угорщиной и въ Галиціи). Вх. Зн. 11.
Гові́льник, ка, м. Говѣльщикъ. Аф. 361.
Гові́льниця, ці, ж. Говѣльщица. Аф. 362.
Гові́ння, ня, с. 1) Говѣніе. З дурного говіння не буде спасіння. Ном. № 133. 2) Постъ. Шух. I. 41; Гн. II. 175. Звоювали Путилову в велике говінє. ЕЗ. V. 144.
Го́вір, вору, м. Говоръ. Почувся людський говір, крик. Левиц. I. 126.
Гові́рка, ки, ж. 1) Выговоръ, діалектъ, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Черниг. Пані наша.... з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. II. 31. 2) Разговоръ, говореніе. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. 328. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря. Мир. ХРВ. 115. 3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Полт. Ум. Гові́ронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька. Чуб. V. 123.
Говірки́й, а́, е́. Разговорчивый. Зріс на самоті, сам із собою. Не говіркий був. МВ. II. 11. Старі люде говіркі. Г. Барв. 316.
Гові́ронька, ки, ж. Ум. отъ гові́рка.
Гові́ти, ві́ю, єш, гл. Говѣть. Говів, Богу невимовно. Ном. № 132. Коли ви будете говіть? — Тоді, як хліба не стане. Ном. № 131.
Говори́ти, рю́, риш, гл. 1) Говорить. Говорив би, та рот замазаний, — нельзя ничего говорить. Ном. № 3585. Говорить богато, та все чорт зна що. Посл. Говорить — як у рот кладе — такъ понятно. Ном. № 12903. Говорить — як з письма бере, — такъ умно и складно. Ном. № 12904. Говорить — як неживий, як спить, як три дні хліба не їв, — такъ вяло. Ном. № 12925—12928. Говорить, як з бочки, — грубымъ басомъ. Ном. № 12889. 2) Разговаривать. Та про волю нишком в полі з вітрами говорять. Шевч. Чом до мене не говориш, моє миле серце? Мет. 64.
Говори́тися. гл. Употребляется только въ 3-емъ лицѣ и чаще всего безлично: гово́риться, говори́лось. Пословиця говориться, а хліб їсться. Ном. № 11285. Дід мовчить, неначе не до його говориться. Левиц. I. 98. Ой що ся говорило, то все ж то неправда. Чуб. V. 395.
Говорі́ння, ня, с. Говореніе, манера говоренія.
Говорли́вий, а, е. Говорливый. Говорлива, як горобчик. Кв.
Говору́ха, хи, ж. 1) Многорѣчивая женщина, говорунья. Котл. Ен. V. 36. 2) м. Говорунъ. Дрансес був дивний говоруха. Котл. Ен. VI. 57. Ум. Говору́шка, говору́шечка. Дівчино пташиночко, щебетушечко! Співай мені, кажи мені, говорушечко. О. 1861. VI. 151.
Говору́шка, ки, ж. 1) Ум. отъ говоруха. 2) мн. Родъ грибовъ.
Говорю́чий, а, е. Говорящій, имѣющій даръ слова. Говорючий голуб. Грин. I. 164, 160. 2) Говорливый, разговорчивый. Молодий говорючий Радюк. Левиц. Пов. 154.
Го́гіт, готу, м. 1) Ржаніе. 2) Сильный и продолжительный звукъ, шумъ. (См. гоготати. (На ярмарку) гогот та рейвах. О. 1862. VI. 98.
Гоголіти, лію, єш, гл. Блестѣть, свѣтиться. Вода гоголіє поверх трави. Борз. у.
Го́голь, ля, м. Родъ дикой утки, Anas clangula. Вх. Пч. II. 8. Гоголю, гоголю, припливи к берегу. Чуб. III. 306.
Гогота́ння, ня, с. Дѣйствіе отъ гл. гоготати.
Гогота́ти, чу́, чеш и гоготі́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Ржать. А на дворі кониченьки гогочуть. Грин. III. 439. 2) Издавать сильный и продолжительный звукъ, напр.: при отдаленномъ громѣ, сильномъ вѣтрѣ, сильномъ пламени. Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає. Шевч. 166. Вітер на десять голосів реве і виє, і скиглить, і гоготить. Драг. 72. А наша хата полум'ям полала, і навкруги земля, мов пекло, гоготала. КМБ. X. 17.
Го́д, ду, м. 1) Годъ, Год — великий чоловік. Посл. (Борз. у.). Влітку день — год. Ном. № 12555. Ой гуляв, гуляв бідний козак-нетяга сім год і чотирі. ЗОЮР. I. 200. Сім год баба похмілялась, та з похмілля і вмерла. Ном. № 11461. Два годи любились вони дуже. Рудч. Ск. I. 78. Другого чи третього году прислав їй гроші, — на второй или на третій годъ прислалъ ей деньги. Харьк. У год. Черезъ годъ. Дак він жив год. Вони в год як
