Дармува́ти, му́ю, єш, гл. Быть безъ употребленія. Чи в тебе ця сокира дармує? позич її на час. Нема нікде кавал землі, аби дармувала. Гол. III. 41.
Дарна́ неді́ля. Ѳомино воскресенье.
Дарни́к, ка́, м. Артосъ. Іду я з дарником і з паскою, до мене пани з доброю ласкою. Чуб. I. 95. Ум. Дарничо́к.
Даро́ваний, а, е. Подаренный. Дарованому один кінець. Ном. № 4614. Дарованому коневі в зуби не дивляться. Ном. № 4616.
Дарови́зна, ни, ж. Подаренныя вещи. Оце свита — даровизна. Черкас. у.
Дарови́зно, нар. Даромъ, въ подарокъ. Він дав даровизно мужикам землі. Верхнеднѣпр. у.
Дарови́й, а́, е́. Даровой.
Даровина́, ни́, ж. Жертва. І обернувсь Господь до Авеля і до його даровини. К. Св. П.
Дарови́тий, а, е = Дарови́й.
Дарови́ця, ці, ж. Даровое, доставшееся даромъ.
Дарови́ще, ща, с. Родъ дѣтской игры, въ которой попавшій палкой по палкѣ противника кричитъ: „Дарую коня! дарую вола!“ и т. д. КС. 1887. VI. 472.
Даровни́й, а́, е́. Даровой. Хиба ж у нас дрова даровні?
Да́ром, нар. 1) Даромъ, безвозмездно. Всім дівочкам роспродає, Галочці даром дає. Мет. 302. Поймайте мені перловий вінок, я вам, молода, даром не схочу: первому рибалочці — перловий вінок, другому рибалочці — щирозлотий перстень. Чуб. III. 305. Ті вже повмірали, що даром давали, давно їх нема. Ном. 4626. 2) Напрасно, попусту; безъ пользы. Вже не даром Левко каже. Кв. II. 249. Нехай таки я не даром житиму на світі. Кв. I. 158. Се щось не да́ром. Это что то не спроста. 3) Да́ром що = Дарма́ що. Ном. № 405.
Дарома́, нар. = Дарма. О. 1861. VI. 62. А ясно, ясно — дарома, що ніч. О. 1862. V. 78.
Да́ронько, ка, м. Ум. отъ дар.
Дарува́ння, ня, с. Дареніе.
Дарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Ном. № 9671. Вола дарують без ярма. Ном. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. Мет. 186. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Ном. № 71. Царівну оддав, щастям дарував. Чуб. III. 272. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. КС. 1882. XII. 487. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. МВ. I. 12. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. Мил. 15. 5) Дарува́ти життя́м, душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Лохв. у. Бери гроші, аби дарував душею. Черкас. у.
Дарува́тися, ру́юся, ру́єшся, гл. Дарить кому. У нас така установка, що родина, як їде в гості, — дарується. Федьк. Пов.
Дару́нок, нка, м. Подарокъ. О. 1862. IV. 35. Ой що то мені за такі дарунки: білі перла і коралі білу шию гнули. Нп.
Дасть-бі, нар. Т. е. Дасть Біг. 1) Богъ дастъ. Обыкновенная форма отказа нищему. 2) Нѣтъ, не имѣется. Ходи́ти за дасть-бі з то́рбою. Хлопотать и получать отказы.
Дат, ту, м. Количество молочныхъ продуктовъ, даваемыхъ собственникомъ полонини хозяевамъ пасущагося на ней скота. Шух. I. 189, 197.
Да́та, ти, ж. Число мѣсяца.
Да́тешній, я, є, Платящій подать. Лебед. у.
Да́ти, ся. См. Давати, ся.
Да́тка, ки, ж. Подачка. Підлизується до панів; звик на датки, то де вже йому до роботи.
Да́ток, тку, м. 1) Даяніе. Придаток не стоїть за даток. Ном. № 10590. 2) Подаяніе. Даток убогому вчинити.
Датува́ти, ту́ю, єш, гл. Датировать.
Дах, ху, м. Кровля, крыша. Летів птах через Божий дах: „тут моє діло на огні згоріло.“ Ном. № 294. Тріщало, неначе дах зривало з хати. Стор. МПр. 37. Ум. Дашо́к.
I. Да́ха, хи, ж. Родъ короткой шубы шерстью наружу, съ капюшономъ и широкими рукавами, которые не надѣвались. Тогді став князь у волосяну даху одягаться. ЗОЮР. I. 175. Обув ноги не в ремінь, не в ремінь, а в чоботи із сап'яну, із
