де́сять. Тридцать. Макс. Два́дцять з о́ком. Двадцать одинъ.
Два́йцять и пр. = Двадцять и пр.
Двана́дцятеро, чис. Двѣнадцать душъ, штукъ; дюжина. Була така жовна, мала дванадцятеро дітей, тії діти мали всі по дванадцатеро дітей, — скільки всіх було? Чуб. I. 139.
Дванадцятиголо́вний, а, е. Двѣнадцатиглавый, о 12 головахъ. Дванадцятиголовний змій. Мнж. 15.
Двана́дцятий, а, е. Двѣнадцатий. Було вас (беших) одинадцять, а бех дванадцятий. Чуб. I. 116.
Дванадцятикри́лка, ки, ж. Съ двѣнадцатью крыльями вѣдьма. Вона — дванадцятикрилка, а я тільки шестикрилка; вона всім нам (відьмам) голова. О. 1862. IX. 33.
Двана́дцятка, ки, ж. 1) Полотно въ 12 пасмъ. 2) Рыболовная сѣть, въ которой на площади въ ¼ арш., помѣщается во всѣ стороны 12 ячей.
Двана́дцять, тьо́х, чис. Двѣнадцать. Добра жінка дванадцять раз на день одурить, а як яка, то й без числа. Ном. № 9078. У мене єсть кінь з дванадцятьма головами. ЗОЮР. II. 70. І настановив дванадцятьох, щоб були з ним і щоб посилати їх проповідувати. Ев. Мр. III. 14.
Двана́йцять и пр. = Дванадцять и пр.
Две́речки, чо́к, ж. мн. Ум. отъ двері.
Две́рі, ре́й, ж. мн. 1) Дверь. Золотий обушок скрізь двері відчине. Ном. № 1390. Як у Бога за дверима. Ном. 2) Деревянная покрышка, которою сверху закрыта ловушка для лѣсныхъ звѣрей — западниця. Шух. I. 235. Ум. Две́речки.
Две́рник, ка, м. Придверникъ. Жел.
Две́рниця, ці, ж. Придверница. Петр же стояв перед дверми знадвору.... Другий ученик.... сказав дверниці, і ввела Петра. Єв. І. XVIII. 16.
Две́рці, рець, ж. мн. Маленькая дверь, дверки. Пристав нові дверці до старої лазеньки. Ном. № 13295. Треба дощок добувати, хоромину будувати без віконець, без дверець, — там спить козак молодець. Чуб. V. 881. Ото всі посідали на коні, останній вийшов із дверець і сказав: „Дверці, замкніться!“ І двері замкнулись. Рудч. Ск. II. 141.
Дверча́та, ча́т, с. мн. Маленькая дверь. Ум. Дверча́тка.
Дверча́тий, а, е. Дверной.
Дверча́тка, ток, с. Ум. отъ дверчата.
Двиг! меж. для выраженія движенія. Мамо! чого се в тебе брови тільки двиг-двиг? — Судорга, синку.
Дви́га́ти, гаю, гаєш, одн. в. дви́гну́ти, гну, гнеш, гл. 1) Двигать. Не зміг двигнути ні рукою, ні ногою. 2) Носить. Нащо тобі, пане брате, торбину двигати? Ліпше тобі, пане брате, людей розбивати. Гол. I. 165.
Дви́гатися, гаюся, гаєшся, одн. в. двигну́тися, гну́ся, гне́шся, гл. 1) Двигаться, трогаться, двинуться. Єв. Мр. XI. 23. Та ну, покинь, не двигайся, аже сам не донесеш. Кіевск. 2) Сотрясаться, сотрястись. Як ударили з гармати, так аж церква двигнулась. Кух.
Дви́гіт, готу, м. Сотрясеніе, дрожаніе. Як пустив батько млин, та як нахопився вихор, та як загуркотить, заторохтить усе: а двигіт такий, що насилу на ногах устоїш. Левиц.
Дви́гну́ти, ся. См. Двигати, ся.
Двигони́ти, ню́, ни́ш, гл. = Двигатися. І втворив Бог великі кити і всяке живе твориво, всяке повзюче, що двигонить у водах. Опат.
Двиготі́ти, гочу́, ти́ш, гл. = Двигтіти. Так весь склеп і задвиготів. Драг.
Двигті́ння, ня, с. Сотрясеніе, дрожаніе.
Двигті́ти, гчу́, ти́ш, гл. Сотрясаться, дрожать. Кахикаючи, вони аж двигтіли, а їх товсті щоки дріжали, неначе по їх ходила дрібна хвиля. Левиц. Пов. 326. Змій той летить, — аж земля двигтить. Грин. I. 192.
Движа́ти, жу́, жи́ш, гл. = Двигтіти. Просуну я да кватирочку, аж кладочка движить, а вже моя милая дівчина по воду біжить. Млр. л. сб. 320. Як заграли в стані, станя движала. Чуб. III. 377. Аж земля движить. О. 1861. XI. Св. 30.
Дви́жкати, ся = Двигати, ся.
Движки́й, а́, е́. Удобоподвижный.
Движо́к, жка́, м. Жестъ, движеніе. Черниг. г.
Дви́нути, ну, неш, гл. 1) = Двигнути. Ой чи вийду на танець, від — стараго буханець в потилицю, або в спину, що й ногами вже не двину. Осн. 1861. XI. 2) Отправиться, двинуться. Сам не знаю, чи полицю тесати, чи до дівчини на всю ніч махати, закину я вражу бардину,
