зі її питати: Ой чи не приймеш гостей до хати? Вона їм каже: Жаліб великий, що ся не хоче вже знати з ніким. Чуб. V. 238.
Жалібни́й, а́, е́. 1) Жалобный, грустный, тоскливый. Вдова теє забачала, жалібнії слова промовляла. Макс. (1849), 87. Заспівали вони тіх жалібних пісень, що молода прощається з чорною косою, дівочою красою, з батьком та матіррю. Левиц. I. 21. 2) Минорный (въ музыкѣ). КС. 1892. III. 384. Ум. Жалібне́нький, жалібне́сенький. Ой ти, соловей, ти, манесенький… а на голосочок жалібнесенький. Чуб. V. 759.
Жалібни́к, ка́, м. Сострадательный человѣкъ. Та бийся, коню, вибивайся, та до мого братіка-жалібника. Чуб. V. 799. Як нездужаєш.... тоді ніхто тебе не бачить, а як на помер душі, дак назбігаються; де тії жалібники, де тії родичі візьмуться! Г. Барв. 435.
Жалібни́ця, ці, ж. Сострадательная женщина. І жалібниці, і порадниці образилися, покинули Марусю: нехай же терпить, коли така. МВ. II. 181. Это слово является въ поэзіи обычнымъ эпитетомъ любящей матери или сестры. Братчики роздягли Кирила Тура, а в Петра аж мороз пійшов по-за шкурою, як побачив він білу його сорочку, що сестра-жалібниця шила й мережила, усю в крові, ще й поприкипала до ран. К. ЧР. 281. Та батькові й неньці поклоняйся, та моїм же братікам-порадничкам, та моїм же сестрицям-жалібницям. Чуб. V. 370. Матері-жалібниці у його не було. Г. Барв. 453. Ум. Жалібни́чка. До отця, до неньки покланяйся.... до моїх сестричок-жалібничок. Чуб. V. 316.
Жа́лібно, нар. Жалобно, грустно. І дуже жалібно стогнав. Котл. Ен. II. 24. Княгиня зійшла з рундука назустріч гостям, веселенько всміхаючись, тілько дивилась якось так жалібно, що аж чудно усім здалось. К. ЧР. 211. Ум. Жалібне́нько, жалібне́сенько. Сама стала, подумала, жалібненько заплакала. Чуб. V. 43. Сива зозуленько, не куй жалібненько. Мет. 251. Смутненько-жалібнесенько грає-виграває. ЗОЮР. I. 188.
Жалі́зний, а, е и пр. = Залізний и пр.
I. Жа́ління, ня, с. Жаленье.
II. Жалі́ння, ня, с. 1) Сожалѣніе, соболѣзнованіе. Усі до Марусі молодиці з питаннями та з жалощами, усі старі баби з радами та з науками. Тільки Маруся на усі питання і на ради усі: „він мені добрий і любий....“ МВ. II. 181. 2) Жалоба. Як став підростати, так уже не дуже й докучав жалінням Горпині, а тілько було все Ївзі росказує, що він страждає. Кв.
Жалісли́вець, вця, м. = Жалібник. Найдуть люде, найдуть жалісливці і поховають як слід. Мир. Пов. II. 115.
Жалісли́вий и жа́лісний, а, е. 1) Сострадательный, сердобольный. Матусенька жаліслива добре пестувала мене. Кв. 159. Оком жалісним на них дивитись стали. К. Псалт. 247. 2) Жалобный, грустный. Жалісливі пісні. КС. 1882. X. 185. 3) Возбуждающій сожалѣніе, достойный сожалѣнія. (Іродови воїни) діти стинали, ні жодному не пробачали. Жалостнії матки плачуть. Чуб. III. 374.
Жалісли́во, жа́лісно, нар. 1) Сострадательно, сердобольно. 2) Жалобно, грустно. Сидить голубка, жалосно гуде. Чуб. V. 310. Ум. Жалісне́нько. (Зозуленька) жалісненько закувала. Чуб. V. 756.
Жалісни́й. См. Жалісливий.
Жа́лість, лости, ж. 1) Состраданіе, жалость. В їх нема ні трохи жалости. К. ЧР. 252. 2) Грусть, тоска. Куди піду, повернуся, не маю радости, тільки в очах завше сльози, а в серці жалости. Чуб. V. 476. Твоя мила лежить дома із жалости хора. Гол. III. 391. Ум. Жалостонька. Желех.
Жалі́ти, лі́ю, єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть. Хто любить ревне — жаліє певне. Ном. № 8781. Жалій мене, мій батеньку: милий покидає. Чуб. V. 99. 2) Беречь, хранить, жалѣть. Не жалій ухналя, бо підкову загубиш. Ном. № 4674. Хто чужого не жаліє, той і свого не іміє. Ном. № 14053.
Жалі́тися, лі́юся, єшся, гл. Жаловаться. Жаліються молодиці, що ти шкоду робиш. Мет. 240. Ніколи й не жалілась, щоб що в неї боліло. Стор. Оп. II. 37.
Жа́лка, ки, ж. = Жатка. НВолын. у.
Жалки́й, а́, е́. 1) Жалящій, жгучій, рѣзкій. І на жалку кропиву мороз буває. Ном. № 3824. Жалка кропива. Ном. № 3363. Жалкий батіг. Жалкий вітер потягає. Могилев. у. 2) Жалобный. Плач жалкий та болезний. МВ. I. 100.
Жа́лко, нар. 1) Жаль, жалко. В ма-
