тері дітки — нарівно жалко. Ном. № 9217. Як поїдеш з України, буде комусь жалко. Мет. 39. 2) Жгуче, больно. Як же жалко укусила мене муха. Ср. ст. Жалчі́ше.
Жалкува́ння, ня, с. Сожалѣніе. МВ. (О. 1862. I. 91). І прийде час німого жалкування. К. ПС. 151.
Жалкува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. ЗОЮР. II. 45. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. Левиц. I. 252. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. Рудч. Ск. I. 129. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. Кв. 287. 3) — на ко́го. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Мет. 72. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. Ном. № 933. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать. Ном. № 10779.
Жалкува́тися, ку́юся, єшся, гл. 1) Жаловаться. Жалкується на ногу. НВолын. у. Де ти, синку, ходиш? що ти, синку, робиш? жалкуються молодиці, що ти шкоду робиш. О. 1861. II. 7. Жалкується Лиман морю, що Дніпр робить свою волю. Макс. (1834), 131. 2) Плакаться, сѣтовать, От як стала вона жалкуватись: що мені робити? Нема слуги. МВ. II. 33. От життя моє! жалкується. МВ. II. 43. 3) Пенять. Будуть на мене жалкуватися люде. Н.-Волын. у.
Жалли́вий, а, е = Жалкий 1. Ой ти, кропивко жалливая, у мене свекруха журливая. Чуб. V. 707.
Жа́лля́, ля, с. = Жаль. Батько бив, батько бив, нагай увірвався, а я низом по-під хмизом в зілля заховався. Батько йде, батько йде, на грудку споткнувся, а я з жалля, з запечалля з батька усміхнувся. Чуб. V. 653.
Жа́лнощі, щей и щів, ж. мн. Жалощі. Жалнощі узяли його. Черк. у.
Жа́ло́, ла, с. 1) Жало насѣкомаго, языкъ у змѣй. І гади з гострими жалами шипіли, корчились, повзли. Котл. Ен. 2) Остріе иголки. 3) Лезвее ножа, топора, косы. Сим. 24. Я різонув, дак жало так і завернулось. Ум. Жа́льце́.
Жало́ба, би, ж. Трауръ, траурная одежда. Гол. Од. 27. По правді, нам би слід одягтись у жалобу. Левиц. I. 451. Сестрам Мася також жалобу посправляла. Св. Л. 113.
Жа́лоба, би, ж. = Скарга.
Жа́лобний, жалобно = Жалібний, жалібно.
Жало́бний, а, е. Траурный.
Жалосливий, жалосливо = Жалісливий, жалісливо.
Жа́лосний, жалосно = Жалісний, жалісно.
Жа́лосник, ка, м. = Жалібник. Ном. № 4823.
Жа́лостонька, ки, ж. Ум. отъ жалість.
Жа́лощі, щей и щів, ж. мн. 1) Скорбь, печаль. Прийми, матінко, віночок з ярої рути, з сердечок. — За жалощами не прийму, за слізоньками не бачу. Свад. п. Никла трава жалощами, гнулось древо з туги: дознавали наші предки тяжкої наруги. К. Досв. 2) Соболѣзнованіе, сожалѣніе. Тоді усі до Марусі: молодиці з питаннями та з жалощами, усі старі баби з радами. МВ. II. 181.
Жа́лування, ня, с. 1) Сожалѣніе, соболѣзнованіе. Питання та жалування було доволі в дому, а ще більш вбожества та суму. МВ. III. 107. 2) Заботливость, выраженіе любви. 3) (Съ великорусск.). Жалованье. Царь йому жалування дав. Рудч. Ск. II. 185.
Жа́лувати, лую, єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. I. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?… Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. II. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. I. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. I. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль
