молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. I. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. II. 100. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. I. 57.
Жа́луватися, луюся, єшся, гл. Жаловаться. Чоловік якось побив жінку — от вона й побігла до сотника жалуватись. Рудч. Ск. I. 189. Живи, дочко, на чужині, не жалуйсь мені. Чуб. V. 333.
I. Жаль, лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. I. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Нп. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849), 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. I. 203. Жаль бере́, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. I. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. I. 68. Жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ном. Ум. Жальо́к. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. I. 295.
II. Жаль, нар. Жаль, жалко. Жаль багатому корабля, а бідному кошеля. Ном. № 4716. Ой не так мені жаль за півста кіньми, ой як мені жаль за моїм конем. Чуб. III. 289. Жаль його та й на його, що таке погане діло вчинив.
Жа́лько, нар. = Жалко. От тоді хоч і жалько було йому свого лошачка, та нічого робить. Рудч. Ск. I. 90.
Жальни́й, а́, е́. Печальный, грустный. Желех.
Жа́льно, нар. = Жаль. Мені городини жальніш, як твого сала. Рудч. Ск. I. 194. Сина жаль, а дочки ще жальніше. Харьк.
Жа́льнощі, щей и щів, ж. мн. = Жалощі. Желех.
Жальо́к, льку́, м. Ум. отъ жаль.
Жальце́, ця́, с. Ум. отъ жало.
Жальчли́вий, а, е = Жалісливий. Жальчливий народ ці жінки: уже п'ятнадцять год, як умер (козак), а вони й досі оплакують. Куб. обл.
Жа́ля, лі, ж. Жница. Желех.
Жаля́чка, ки, ж. = Жалива. Желех.
Жанда́р, ра, м. Жандармъ. Там жандари ходили, Марусеньку водили. Чуб. V. 981. Ум. Жанда́рик. Як побігла Бондарівна темними лугами, а за нею жандарики з гострими шаблями. Грин. III. 613.
Жанда́рка, ки, ж. Жена жандарма.
Жанда́рський, а, е. Жандармскій.
Жар, ру, м. 1) Жаръ. Тілько що ввійшли вони в баню, аж жар такий, що не можна. Рудч. Ск. II. 84. Так мене жар ухопив. Ном. № 8192. 2) Раскаленные тлѣющіе угли. Одсадила, мов горщик од жару одставила. Ном. № 3506. Так, як на мене жаром сипнуло. Ном. № 4388. Зося сиділа червона, як жар. Левиц. I. 312. Ум. Жаро́к, жаро́чок.
Жара́, ри́, ж. = Спека. Сонце світило стиха, без жари. К. ЧР. 4.
Жа́рений, а, е. Жареный. Не вставай ще ізза обіду, ще в печі долото жарене. Ном. № 5557.
Жаре́ня, ні, ж. Жаркое. Да заглянув я йа три голубочки, да і уб'ю царю на вечерю і на печеню, на жареню. Грин. III. 583.
Жа́риво, ва, с. Тлѣющій костеръ. Кіев.
Жари́на, ни, ж. Раскаленный уголекъ. Кадив, кадив (піп), а це якось жарина з кадильниці й упала да попові в халяву. Рудч. Ск. II. 197. Ум. Жари́нка. Став ті жаринки вигрібать. Мнж. 139.
Жари́стий, а, е. Тлѣющій, горящій безъ пламени. Желех.
Жа́рити, рю, риш, гл. 1) Жарить, печь, жечь. Жарять в печах. Хата, 188. Як піднялось сонечко, що то вже жарило. Кв. 305. 2) Быстро бѣжать. Як же він прудко жаре на гнідому. 3) Сильно бить, сѣчь. Давай діда жарити поліном. Рудч. Ск. II. 184.
Жарі́ння, ня, с. Тлѣніе, горѣніе безъ пламени. Що росте без коріння, а що
