загрима. О. 1862. VIII. 19. 2) — кого́. Постоянными криками, бранью отупить кого. Ще в сповиточку загримають тебе. МВ. I. 45.
Загрімоті́ти, мочу́, ти́ш, гл. Загремѣть. Як загрімотить грім. Рудч. Ск. II. 102.
Загрі́ти, ся. См. Загрівати, ся.
Загрі́ток, тку, м. Теплота. Желех.
Загрома́джувати, джую, єш, сов. в. загрома́дити, джу, диш, гл. Загребать, загресть, закапывать, закопать. Живцем в землі їх загромадили. Котл. Ен.
Загрома́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. загрома́дитися, джуся, дишся, гл. Загребаться, загрестись, закапываться, закопаться.
Загро́нитися, нюся, нишся, гл. Покрыться гроздьями, кистями.
Загруза́ти, за́ю, єш, сов. в. загру́знути и загру́зти, зну, неш, гл. Вязнуть, завязнуть, увязнуть. Не громадь, дудку, сіна, бо загрузнеш по коліна. Ном. № 4305. А в той гарбуз москаль загруз. Чуб. V. 1070.
Загрузи́ти, жу́, зи́ш, гл. = Згрузити. Черк. у.
Загрунтува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Загрунтовать. 2) Утвердить.
Загру́ти, ру́ю, єш, гл. Закричать (о воронѣ). Встрѣчается только въ фальсифицированной думѣ, напечатанной Срезневскимъ. Закряче ворон, загрує, зашумує. Запор. Стар. I. 105.
Загрюзи́тися, жу́ся, зи́шся, гл. Увязнуть въ грязи. Треба їм десь через дуже калну балку їхати, — вони й загрюзились. Мнж. 121.
Загрю́кати, каю, єш, гл. Застучать, захлопать (дверью).
Загрюкоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Застучать сильно и часто. 2) Загромыхать.
Загрякоті́ти, чу́, ти́ш, гл. = Загрюкотіти. Стор. М. Пр. 143.
Загряни́шний, а, е. = Загранишний. Пов'язує її хустками… загрянишними. О. 1862. I. 74.
Загу́ба, би, ж. 1) Потеря. Як у нього ячмінь, то но грошам загуба. Уман. у. 2) Пагуба.
Загуби́ти, блю́, биш, гл. 1) Потерять, затерять. Загубив черевик, а я йшов та й найшов. Загубиш, то не смутись, знайдеш, то не веселись. Посл. 2) Погубить; казнить, убить. Не топись, козаче, бо душу загубиш. Мет. 17. Ой не орла, не сокола збіраються вбити, ой то ж пана та Супруна ведуть загубити. Мет. 430. Загубила свого мужа та поповича жінка. Гол. I. 51.
Загуби́тися, блю́ся, бишся, гл. Потеряться. Ой либонь моя дівчинонька та й у полі загубилася. Чуб. V. 24.
Загу́біль, лі, ж. = Загуба. Драг. 191.
Загугни́ти, гню́, ни́ш, гл. Заговорить въ носъ, загнусить. Аж ось пан Олексій покинув читати та як загугнить з своїми школярами. Кв. I. 244. І мені Господь послав побратима, — загугнив Кривоніс. Стор. М. Пр. 133.
Загугня́віти, влю, виш, гл. = Загугнити. Солоха загугнявіла: соїзволяю. Кв. II. 148.
Загуготі́ти, чу́, ти́ш, гл. = Загоготіти.
Загу́да, ди, ж. Порицаніе. Яку ж загуду сім дровам зробите?
Загу́дити, джу, диш, гл. Начать порицать, находить недостатки. Дивувалась, що се сталось старому, що разом загудив Василя. Кв. I. 58.
Загуді́ти, ду́, де́ш, гл. = Загусти. Стор. М. Пр. 106. Загуділи голуби. Чуб.
Загука́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Закричать. Феся загукала, голос по дубині аж ся розлягає. Чуб. V. 69. 2) — на ко́го. Позвать, зазвать кого. Загукай на його, — нехай іде в хату.
Загу́лити, лю, лиш, гл. Завести, запрятать. І в край світа їх загулиш. Федьк. II. 76.
Загуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Закутить. Загуляв Іван, загуляв, не до мислі жінку взяв. Чуб. V. 790. 2) Заглушить, осилить при помощи кутежей (свою бѣду, горе и пр.). Не втекла… таки од свого лиха: і не загуляла, й не заспівала, й не затанцювала його. Левиц. I. 86.
Загуля́тися, ля́юся, єшся, гл. Закутить. А хазяїн так загулявся, що й усі можна бочки повивозить, — то й не чутиме. Рудч. Ск. II. 151.
Загуме́нний, а, е. Находящійся за гумномъ.
Загуме́ння, ня́, с. Мѣсто за гумномъ. Там на загуменню тополя стояла. Гол. I. 285.
Загуме́нок, нку, м. = Загумення.
Загу́пати, паю, єш, гл. 1) Начать ударять, начать глухо стучать, сильно стучать. 2) Пойти тяжелой поступью.
Загу́рити. См. Загуряти.
Загу́ритися, рюся, ришся, гл. Развлечься чѣмъ-либо и забыть о нужномъ,
