Г. Барв. 462. В нас той невеличкий шматок, скілько то очей заздриться на його. Мир. Пов. I. 153.
За́здрівий, а, е. = Заздрісний. Заздрівому боком вилізе. Ном. 4821.
За́здрісний, за́здросний, а, е. Завистливый. Заздрісні очі. Каменец. у. Заздросний чоловік. Каменец. у.
За́здрісно, нар. 1) Завистливо. 2) Завидно. Щасливі, думаю, люде на світі!.. І стане мені якось і заздрісно, і жаль мене бере. Левиц. ПЙО. I. 493.
За́здрість, рости, ж. Зависть. Нема щастя без заздрості. Ном. № 1713. Завидько з заздрости нудився. Мкр. Н. 37. — ма́ти на ко́го. Завидовать кому. Заздрість має на його. НВолын. у.
За́здрі́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Увидѣть, завидѣть; замѣтить. Заздріла роззяву на порозі. О. 1861. III. 96. Заздріла що у дворі багато людей. Константиногр. у. 2) Заглянуть. Вони судять, як нас видять, не заздрівши в груди. Федьк. II. 80.
За́здро, нар. Завидно. НВолын. у. Треба крови, брата крови, бо заздро, що в брата є в коморі і на дворі, і весело в хаті. Шевч. 182.
Заздро́стити, щу, стиш, гл. — на. Завидовать. Заздростить, на воли його. НВолынск. у.
За́здрощі, щей и щів ж., мн. Зависть, завистливость. Ком. I. 54. Що вже сестри з заздрощів не вигадували на меншу, а царевич з нею одружився. Стор. I. 70.
Заздрува́ти, ру́ю, єш, гл. — на. = Заздростити. Чого бо ти заздруєш на мою худобу! Хиба в мене скарби які, чи що? Екатер. г.
Зазелени́ти, ню́, ни́ш, гл. Сдѣлать зеленымъ, выпачкать въ зеленую краску.
Зазелені́ти, ні́ю, єш, гл. Зазеленѣть. Діраве радно все поле закрило, Бога просило, щоб ся зазеленіло. Ном. стр. 300. От весна настає: хліба скрізь посходили, — зазеленіло. Рудч. Ск. II. 194.
За́зелень, нар. Незрѣлымъ, зеленымъ. Садовини не продавай зазелень.
Заззя́ти, зя́ю, єш, гл. = Засяти. Заззяли стовпи все золотії. Грин. III. 11.
Зази́в, ву, м. Зазывъ, приглашеніе. Прилуц. у.
Зазива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зазва́ти, ву́, ве́ш, гл. Зазывать, зазвать. У світлиці кам'яниці зазивала. Дума.
Зазивни́й, а́, е́. Воззывный. Зазивни́й лист. Воззваніе. Зазивний лист до української интелліґенції. К. ХП. 113.
За́зир, ру, м. = За́зір. Виралили стародавні гроші, що й зазиру їм тепер нема. Васильк. у.
Зазира́ти, ра́ю, єш, сов. в. зазирну́ти, ну́, не́ш, гл. Заглядывать, заглянуть. Бодай умірати і в свій горщок зазирати. Ном. № 9616. Срібнорогий в воду зазирає. К. Досв. 67. 2) = Зазіхати. Хоч би мені дали моргів два, бо де ж мені на більше зазирати. Могил. у.
Зази́рити, рю, риш, гл. Увидѣть, завидѣть. Все наше, що кругом зазирить око. К. ЦН. 189. І знов далі пійшов, поки свого рідного краю зазирив. Г. Барв. 412.
Зазирни́й, а́, е́. Яркій (о цвѣтахъ). Кіев. у.
Зазирну́ти. См. Зазирати.
Зазича́ти, ча́ю, єш, сов. в. зази́чити, чу, чиш, гл. = Позичати, позичити. Ті гроші, що твій чоловік зазичив у Загнибіди, хай твоя дочка одслуже. Мир. Пов. I. 170.
За́зімки, ків, м. мн. Начало зимы, заморозки, первые холода. Екатер. у. Берд. у. У Мнж., 180: послѣдніе заморозки.
Зазі́мкуватий, а, е. Который зимой тощаетъ, болѣетъ, а весной поправляется. Зазімкуватий віл. Черк. у. Мо' я ще довго проживу, мо' я така зазімкувата.
Зазімо́ваний, а, е. Отощавшій за зиму. І зазімовану свиню вивозять (на Юрія) на лубку на степ пастись. ХС. I. 76.
Зазімува́ти, му́ю, єш, гл. 1) Зазимовать. 2) Истощить дурнымъ кормомъ за зиму.
За́зір, зору, м. 1) Замѣтность, примѣтность. А що іде без прогону, а що світить без зазору? Човен іде без прогону, місяць світить без зазору. Мет. 364. 2) Нема й за́зору, — зазором. Нельзя и увидѣть, нѣтъ и слѣда, нѣтъ и признака. Нема й зазору, де був посіяний ліс. Звенигор. у. У його курей і зазору нема. Черк. у. Ге-ге! та його тут і зазором нема! він чорти батька зна де — в Бесарабії. Каменец. у. Тепер неправда з панами в світлиці і всюди, а правди й зазором не видать, як торішнього снігу. Св. Л. 283.
Зазіха́ння, ня, с. Жадничаніе, зависть. Чуб. I. 253.
Зазіха́ти, ха́ю, єш, гл. — на що. Льститься на что, жадничать.
Зазли́ти, злю́, ли́ш, гл. Очень раз-
