За́зуб, ба, м. 1) Зазубрина, зарубка. Шух. I. 150, 281. 2) Родъ ловушки для лисицъ. См. Пасть. Шух. I. 236.
Зазубе́лити, лю, лиш, гл. Взнуздать. Угор.
За́зубень, бня, м. 1) Тупикъ, глухой заулокъ, изъ котораго нѣтъ выхода. Леб. у. 2) = Зазубець.
За́зубець, бця, м. Зазубрина; острый косой зубецъ для зацѣпы — на крючкахъ удочекъ, на баграхъ и пр. Шух. I. 223, 226.
Зазуби́ти. См. Зазублювати.
Зазу́блювати, люю, єш, сов. в. зазуби́ти, блю́, би́ш, гл. 1) Загинать, загнуть крючкомъ. 2) Дѣлать, сдѣлать зазубрины (на лезвіѣ и пр.), зазубривать, зазубрить. Ніж зазубив. 3) — зу́би. Выставить зубы? оскалиться? Встрѣчено только въ нар. поговоркѣ: Лізе кусіка з-за сусіка, зуби зазубила, очі заочила, руки заручила, ноги заножила. Зоря, 1883, стр. 323.
Зазу́блюватися, лююся, єшся, сов. в. зазуби́тися, блю́ся, бишся, гл. 1) Покрываться, покрыться зазубринами. Ніж зазубився. 2) Впиваться, впиться (зубами). Желех.
Зазу́ванець, нця, м. Каждый изъ пары сапогъ, такъ сдѣланный, что его можно надѣвать безразлично на обѣ ноги. Вх. Зн. 19.
Зазува́ти, ва́ю, єш, сов. в. зазу́ти, зу́ю, єш, гл. Обувать, обуть. Черевички везе: зазувай, защипай. Гол. II. 190.
Зазу́вистий, а, е. Объ обуви: просторный. Зазувисті чоботи. Гол. Од. 49.
Зазу́ленька, ки, ж. Ум. отъ зазуля.
Зазу́лька, ки, ж. 1) Ум. отъ зазуля. 2) Насѣк. То-же, что и со́нечко, божья коровка, Coccinella septempunctata. Вх. Пч. I. 5.
Зазу́ля, лі, ж. = Зозуля. Гал. Употребляется также какъ названіе коровы. Kolb. I. 65. — жиді́вська. Пт. удодъ. Вх. Пч. II. 15. Ум. Зазу́ленька, зазу́лька.
Заїда́ння, ня, с. 1) Заѣданіе (чѣмъ). 2) Заѣданіе, загрызеніе (кого). 3) Погубленіе (кого). 4) Захватываніе (чужого добра). К. ЦН. 243.
Заїда́ти, да́ю, єш, сов. в. заї́сти, ї́м, їси́, гл. 1) Заѣдать, заѣсть. Любощів ні заїсти, ні запити, ні заспати. Г. Барв. 449. 2) Заѣдать, заѣсть, загрызть (кого). 3) Губить, погубить, не дать жить. Чи я в тебе, моя мати, увесь хліб поїла, що ти мене, моя мати, та навік заїла. Мет. Старий став я: літа мої вороги заїли. К. Псал. Світ мені зав'язав, заїв мій вік рожевий. Г. Барв. 4) Захватывать, захватить (чужое добро). Одні в одних достатки заїдають. К. ЦН. III. Он мого полтинника заїла… А мого карбованця… Мир. Пов. I. 131.
Заїда́тися, да́юся, єшся, сов. в. заї́стися, ї́мся, їси́ся, гл. Грызться, кусать другъ друга. Бджола заїдається. О. 1861. XI. Свид. 69. 2) Ссориться, поссориться, поспорить. Заїлись із гетьманом пани — порубають. ЗОЮР. II. 167. Заївся писарь з старшиною. Канев. у. 3) Сильно нападать, лаять (о собакѣ).
За́їди, дїв, м. мн. 1) Язвинки по угламъ рта. 2) Желтая кожица въ углахъ клюва молодыхъ птицъ. Пташки цвірінькали, роздявляючи червоні роти з жовтими заїдами. Левиц. Пов. 150. 3) Хищеніе, пользованіе чужимъ. А і тогді не без заїдів було: не дали нам за треть года жаловання. ЗОЮР. I. 70. Усюди не без заїдів. Ном. № 10627.
За́їдки, ків, м. мн. Закуска, дессертъ. Солоденькі заїдки.
Заї́дливий, а, е. 1) Злой, привязчивый. Часом у руках і ціпок є, може б де-котру заїдливішу (собаку) зачепив би чи по морді, чи по боку. Греб. 408. 2) Ссорливый, сварливый. Безумний сам гнівом себе вбиває, заїдливий від думок своїх сохне. К. Іов. 11.
Заїдня́, ні́, ж. Ссора, грызня. В хаті заїдня, колотнеча: содома піднялась, що й не сказати: Мася з матіррю зуб на зуб стинається. Св. Л. 278.
Заїжджа́ти, жа́ю, єш, гл. = Заїздити. Ото та дівчина росте, а царевич усе заїжджає, як на охоту приїде.
Заї́жджий, а, е. Заѣзжій, пріѣзжій. Заїжджому росказувала бабуся про убогі вжитки. Ном. стр. 284, № 1509.
Заї́жка, ки, ж. Закуска, заѣданье чѣмъ. Чарку вип'є для заїжки, та й більше ніяк не п'є. Слов. Д. Эварн.
Заї́зд, ду, м. Наѣздъ. Було б то тобі меншого брата на заїзди висилати. Мет. 451. 2) Пріѣздъ (на базаръ, на ярмарку). Нема тепер заїзду ніякого. 3) Постоялый дворъ. Де б тут найти заїзд, щоб переночувати? Грин. II. 124. От приїжджає той царенко в той город і став собі у заїзді. Рудч. Ск. I. 126.
Заїзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. заї́хати, ї́ду, деш, гл. 1) Заѣзжать, заѣхать. Заїхав на чужину. Їхав козак із війни, та
