За́йшлий, а, е. Захожій. Це чоловік зайшлий. НВолын. у.
Зак, нар. = Заки.
Закабли́, лі́в, м. мн. Задники сапога. Дам лиха закаблукам, дам лиха закаблам, достанеться й передам. Шевч. 369.
Закаблу́к, ка, м. 1) Задникъ (въ сапогѣ). Од Полтави до Прилуки заламала закаблуки. Нп. 2) Ха́та закаблу́ком. Домъ, построенный въ видѣ буквы Г. Лебед. у. Ум. Закаблу́чок. Купив мені черевички, — закаблучки риплять. Грин. III. 654.
Закаблу́чити. См. Закаблучувати.
Закаблу́чувати, чую, єш, сов. в. закаблу́чити, чу, чиш, гл. Загибать, загнуть. Желех.
Закавра́ш, ша, м. = Закарваш. К. С. 1893. XII. 447. Сим. 206.
Закавча́ти, чу́, чи́ш, гл. Запищать.
Закав'я́дити, дило, гл. безл. Затошнить. Гадяч. у. Слов. Д. Эварн.
Закади́ти, джу́, диш, гл. 1) Закадить (о кажденіи ладономъ). 2) Задымить. Витяг з кишені гаманець з своїм тютюном і закадив махоркою. Левиц. Пов. 232.
Зака́з, зу, м. 1) Приказъ, распоряженіе. А тут уже й заказ єсть: бігають по селах осаули на конях і всі громади, чоловіків, жінок, дітей виганяють, щоб на ранок у Василівщині стали привітать круля. О. 1862. II. 59. 2) Запрещеніе. Вийшов з палати заказ, щоб не рубали лісу. Прилуц. у.
Зака́заний, а, е. Запрещенный, заповѣдный.
Заказа́ти. См. Заказувати.
Зака́зни́к, ка, м. 1) Приказывающій, распоряжающійся; приказчикъ. 2) Заповѣдный лѣсъ. Харьк. Ум. Зака́зничок. Ув. Зака́знище. Заказнище (осаул), вставши рано, кричить під віконце, щоби выйти на панщину. Грин. III. 634.
Зака́зувати, зую, єш, сов. в. заказа́ти, кажу́, жеш, гл. 1) Приказывать, приказать, наказывать, наказать, дѣлать, сдѣлать распоряженіе. Ой заказано і загадано всім козаченькам у військо йти. Маркев. 24. Поховали його, як він заказав. Мнж. 36. Тепер закажу світові всьому: нехай не вірить ніхто нікому. Нп. 2) Запрещать, запретить. Як я в матері гуляла, — мати не спиняла, а тепера іспинила чужая дитина, і світ мені зав'язала, гулять заказала. Грин. III. 86. Ой мені мати заказала, щоб я з тобою нігде не стояла. Мет.
Зака́йок, йку, м. = Закальок.
Зака́кати, каю, єш, гл. Дѣтск. запачкать экскрементами.
Зака́л, лу, м. и зака́ла, ли, ж. 1) Въ хлѣбѣ: закалъ, нерыхлый слой хлѣба надъ нижней коркой. 2) Трещина, скважина. Направо ся тягне широкий мур, а в мурі щось чути, шепоче, вендровник звертає там очі, аж тутки в закалі, гей срібний шнур, збігаються нори в студений чур. Федьк. I. 93. Ум. Зака́лець. Такий хліб удався, що кіт би за шкуру сховався: закалець на палець. Ном. № 12283.
Закаламу́тити. См. Закаламучувати.
Закаламу́чувати, чую, єш, сов. в. закаламу́тити, чу, тиш, гл. Возмущать, возмутить, замутить, сдѣлать мутнымъ.
Закалата́ти, та́ю, єш, гл. 1) Застучать въ калата́ло (колотушка); зазвонить въ колоколъ учащенными ударами.
Зака́лець, льця, м. Ум. отъ зака́л.
Закалі́чити, чу, чиш, гл. = Скалічити. Желех.
Закалі́чіти, чію, єш, гл. Сдѣлаться калѣкой. Закалічів він давненько вже. Черк. у.
Зака́льок, ка, м. = Закалець.
Закалю́жений, а, е. Испачканный въ жидкой грязи. Свиня закалюжена. Зміев. у.
Закаля́ти, ля́ю, єш, гл. Запачкать. Він оставсь на дворі, закаляв чобіт. Рудч. Ск. I. 67.
Закама́рок, рку, м. Закоулокъ. Раз, як ховався він по закамарках, нахопився на його якийсь чоловік. Стор. I. 54.
Закамени́ти, ню́, ни́ш, гл. Превратить въ камень. Желех.
Закамені́ти, закам'яні́ти, ні́ю, єш, гл. Окаменѣть. А всім безбожникам уста закаменіють. К. Псал. 252. Закаменій ти, мій язику! Рудан. I. 28.
Закандзю́битися. См. Закандзюблюватися.
Закандзю́блюватися, лююся, єшся, сов. в. закандзю́битися, блюся, бишся, гл. Загинаться, загнуться (крючкомъ). Ніс закандзюбився як у кобця. Стор. М. Пр. 4. Воно́ таки́ на ді́ло закандзю́билось. Ном. № 10010. Похоже, какъ будто что-то изъ этого и выйдетъ.
Закану́дити, дило, гл. безл. Затошнить. Харьк. у.
Заканю́чити, чу, чиш, гл. Заклянчить.
Зака́пати, паю, єш, гл. = Закрапати. Червона кров закапала з пучки. МВ. II. 66.
Закапе́лок, лку, м. Мѣсто за печкой, печурка, закоулокъ. Той їх і в хату уведе,
