корени́ти, ню́, ни́ш, гл. Укоренять, укоренить.
Закоре́нюватися, нююся, єшся, сов. в. закорени́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Укореняться, укорениться. Закореняться наші внуки в дарованій нам займанщині. К. Псал. 159.
Закоржа́віти, вію, єш, гл. Закорявѣть.
Закоро́стявіти, вію, єш, гл. Заболѣть коростой.
Закорті́ти, ти́ть, гл. безл. Сильно захотѣться. Аж труситься, так йому закортіло напиться тієї помсти. Стор. I. 187. Закортіло чоловіка зайти у шинок. Рудч. Ск. II. 129.
Закорча́віти, вію, єш, гл. Покривиться.
Закорю́чити, чу, чиш, гл. Загнуть крючкомъ. Банькатий, з закорюченим носом. Стор. М. Пр. 156.
Закоси́ти. См. Закошувати.
Закоси́чити, ся. См. Закосичувати, ся.
Закоси́чувати, чую, єш, сов. в. закоси́чити, чу, чиш, гл. Убирать, убрать, украсить цвѣтами голову или головной уборъ. Ой зроблю я косиченьку саму бервінкову, закосичу кресанину свому миленькому. Гол. IV. 448.
Закоси́чуватися, чуюся, єшся, сов. в. закоси́читися, чуся, чишся, гл. Украшать, украсить, убирать, убрать себѣ голову или головной уборъ цвѣтами. То же, что и заквітча́тися. Закосичилася дівка. Вх. Зн. 28. Иногда прилагается и къ другимъ украшеніямъ головы, могущимъ играть роль цвѣтовъ. Ой упала зоря з неба, та й розсипалася, а Марця ю позбірала, закосичилася. Гол. Значитъ также и вообще украшаться, украситься цвѣтами. Напр. гуцулы говорятъ, что весною полони́на закоси́читься, т. е. покроется цвѣтами. Шух. I. 184.
За́косок, ску, м. Заливъ рѣки.
Закостри́читися, чуся, чишся, гл. Заартачиться. Я до його рідним братом, — а він як закостричиться, так куди тобі. Лебед. у.
Закося́нин, на, м. Въ свадебномъ ритуалѣ закося́нами называются тѣ лица, которыя отвозятъ новобрачную къ новобрачному — за косо́ю ї́дуть. Черниг. у.
Зако́т, ту, м. Отворотъ. Чоботи з червоним закотом. МВ. III. 94. Одягання з закотами, а коміра нема. Борз. у.
Зако́та, ти, ж. = Закот. Комірі́ съ зако́тою носятъ дівча́та. Чуб. VII. 427.
Зако́тистий, а, е. Отложной. Комір закотистий. НВолын. у.
Закоти́ти, ся. См. Зако́чувати, ся.
Закоха́нець, нця, м. Влюбленный. МВ. (К. С. 1902. X. 151).
Зако́ханий, а, е. 1) Влюбленный. Закоханий хлопець. Г. Барв. 147. 2) Выхоленный, взлелѣянный. Закоханий чоловік. Черк. у.
Закоха́ння, ня, с. 1) Любовь. Не я, милий, осудила, судять же нас люде, що з нашого закохання нічого не буде. Мет. 78. Хто не знає закохання, той не знає лиха. Мет. 31. 2) Возлюбленный, возлюбленная. А десь моє закохання до вечери сиділо. Гол. III. 329. Вернися, любе закохання, перестань ся гнівати. Грин. III. 228.
Закоха́ти, ся. См. Закохувати, ся.
Зако́хувати, хую, єш, сов. в. закоха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Влюбляться, влюбиться, полюбить. І гостинців брать не хоче, не хоче й пана закохать. Шевч. 526. 2) = Викохувати, викохати. Сім літ силки закохати, — мої двері вилупати. Гол. I. 153. Чи воно закохувано оті ліси, що вони такі хороші. Черниг. г.
Зако́хуватися, хуюся, єшся, сов. в. закоха́тися, ха́юся, єшся, гл. 1) Влюбляться, влюбиться. Бодай же я був перше в гробі, ніж я закохався в тобі. Чуб. V. 235. Закохалися обидві в одного Івана. Шевч. 473. Закохався, як чорт в суху вербу. Ном. № 8749. Що зо мною закохався, а з иншою повінчався. Нп. 2) — в чо́му. Пристращаться, пристраститься къ чему. Ще його батько чумакував, і бере, було, його з собою малого, то ще тоді він закохався у дорогах. МВ. II. 75. Ходив він більш для того, що вже в чумацтві закохався. МВ. II. 76.
Закоцю́рбитися, блюся, бишся, гл. Загнуться.
Зако́чистий, а, е. = Закотистий. Пошила сорочку Юхимові з закочистим коміром, а він і не хоче надівати. Васил. у.
Зако́чувати, чую, єш, сов. в. закоти́ти, чу́, тиш, гл. Отворачивать, отвернуть; засучивать, засучить. Закоти комір! Дідова дочка закотила рукава. Рудч. Ск. II. 55. Закотив сі щиглик штанці по колінця. Чуб. V. 1145.
Зако́чуватися, чуюся, єшся, сов. в. закоти́тися, чу́ся, тишся, гл. Закатываться, закатиться. Закотилось сонечко за зелений сад. Мет. 316. Очі йому аж під ліб закотились. Кв. II. 205. Упустила копійку, а вона закотилася аж під піч.
