Здихну́ти. См. Здихати 1.
Здича́віти, вію, єш, гл. = Здичіти. Кота як завезти в ліс, то він зовсім здичавіє і не приступайсь до його. Волын. г. Здичавів хлопець. Св. Л. 158.
Здичі́ти, чі́ю, єш, гл. Одичать. Здичіли гуси, що й додому не хтять. Каменец. у. Здичіє свиня в лісі, що горе й додому загнати. Каменец. у.
Здіб, здо́бу, м. Внѣшній, наружный видъ, внѣшность, фигура. Вона́ на таки́й здіб, що і… Она такова же по внѣшнему виду, какъ и… Вх. Зн. 21.
Зді́бний, а, е. Пригодный, годный; способный. К. ХП. 16. Г. Барв. 384. Здібний, як віл до корита. Ном. № 6549. На тобі сукні дуже прибірні, а до роботи не здібні. Чуб. V. 1127.
Зді́бність, ности, ж. Пригодность, годность; способность. Постеріг я в нім тогді велику здібность до поетичного критицізму. К. ХП. 21.
Здігна́ти, здожену́, не́ш, м. = Здогнати. Від одного втік, а другого не здігнав. Ном. № 7635.
Зді́дькатися, каюся, єшся, гл. Стать похожимъ на чорта, взбѣситься.
Здіжи́тися. См. Здіжуватися.
Зді́жуватися, жуюся, єшся, сов. в. здіжи́тися, жу́ся, жи́шся, гл. О квашнѣ: сдѣлаться плохою, негодною для употребленія. Чи діжа здіжилась, чи хазяйка сказилась. Ном. № 1282. Діжа здіжилась, чоловіче, всього двоє хліба виходе… Стала вона тоді знати, шо діжі казати, шоб не здіжувалась. Мнж. 99.
Здійма́ти, ма́ю, єш, сов. в. здійня́ти, йму́, меш, гл. 1) Снимать, снять. За рученьку візьме, золот перстень здійме. Мет. 299. Не здіймай з мене, дідусю, шкури. Рудч. Ск. II. 15. На поріг ступає, шапочку здіймає. Лавр. 109. 2) Поднимать, поднять. Руки до Бога здіймає, Господа з небес благає. Мет. 417. Ой казав Криворук, що не здійме орда рук. Орда руки ізняла і козака заняла. Нп. Здійміть очі ваші. Єв. І. IV. 35.
Здійма́тися, ма́юся, єшся, сов. в. здійня́тися, му́ся, мешся, гл. 1) Сниматься, сняться. 2) Подыматься, подняться. Сиві голубочки, здіймітеся вгору. Чуб. V. 998.
Здійми́ти, му́, меш, гл. Здійняти.
Здійми́тися, му́ся, мешся, гл. = Здійнятися.
Здійня́ти, ся. См. Здіймати, ся.
Здір, здо́ру, м. Внутреннее сало. Палець так би й загруз, як у кабанячому здорі. Левиц. ПЙО. I. 379.
Зді́яти, зді́ю, єш, гл. = Вдіяти.
Зді́ятися, ється, гл. безл. Произойти. Ось як воно здіялось, слухай. Стор. МПр. 40.
Здмухну́ти. См. Здмухувати.
Здму́хувати, хую, єш, сов. в. здмухну́ти, ну́, не́ш, гл. Сдувать, сдуть. Здмухни порох з стола.
Здо́ба, би, ж. 1) = Здобич. Тогді то козаки у городі Полоному пили-гуляли, здобу хорошу собі коло жидів-рандарів мали. Дума. 2) = Здіб. Вх. Уг. 240.
Здобаритися, риться, гл. безл. Случиться. Вх. Лем. 419.
Здоби́ток, тку, м. = Здобуток. На здобитки, підв'язавши литки. Ном. № 10320. Тепер півник сидить дома, а котик ходить за ковбасами на здобитки. Рудч. Ск. I. 27.
Здо́бич, чі, ж. Добыча. Рудч. Ск. II. 148. МВ. I. 144. Ділили поміж собою здобич і гроші, що добули од жидів. Стор. МПр. 145. Ум. Здоби́ченька. Козацькая здобиченька марне пропадає. Макс. (1849) 62.
Здоби́чний(ній), а(я), е(є). 1) Доставшійся въ добычу. Ви здобичні гроші пропиваєте. К. ЦН. 220. 2) Хищническій. Скликать мусите ви все козацтво, нехай воно здобичню путь покине. К. МБ. II. 125.
Здоби́чник и здоби́шник, ка, м. Разбойникъ, хищникъ. Рудч. Чп. 100. Ой як взяли наші чумаченьки з під байраку виходити, ой як узяли вражі здобишники частом до нас доїздити. Нп.
Здо́біль, нар. Въ изобиліи. І корсеток здобіль, і плахот, і спідниць… Всього в мене здобіль. Скриня як налита. Г. Барв. 227.
Здо́бритися, рюся, ришся, гл. Умилосердиться, проявить доброту. Підпроси… щоб не дуже бив, а може здобриться, по кожушку тільки буде ляпати. О. 1862. VIII. 18.
Здобрі́ти, рі́ю, єш, гл. 1) Подобрѣть. 2) Удовольствоваться, удовлетвориться. Рудч. Ск. II. 86. Здобрій тим, що тобі волость присудила. Левиц. КС. 170.
Здобувани́на, ни, ж. = Здобуток.
Здобува́ти, ва́ю, єш, сов. в. здобу́ти, бу́ду, деш, гл. Добывать, добыть, раздобывать, раздобыть, пріобрѣтать, пріобрѣсть. Надвоє баба ворожила: або здобути, або дома не бути. Ном. № 5616. Царство не-
