Ко́хля, лі, ж. У рыболововъ: шестъ, прикрѣпленный къ веревкѣ, которая другимъ концемъ привязана къ сѣти: во время зимней рыбной ловли этотъ шестъ опускается въ прорубь и проталкивается подо льдомъ до слѣдующей проруби и т. д., отчего сѣть растягивается подо льдомъ въ водѣ. А сам кохлю попереду гониш.
Коца́бки зроби́ти. Перекувыркнуться (о пораженномъ выстрѣломъ зайцѣ). Вх. Уг. 246.
Коца́рка, ки, ж. Коверница. Сумцовъ. Культ. переж. № 18. Харьковскія коцарки. (КС. 1889. IV. 131).
Коцарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Дѣлать ковры. Желех.
Ко́цур, ра, м. Котъ. Желех. Кіт ко́цури во́зить. Котъ мурлычетъ. Вх. Лем. 425.
Ко́цурник, ка, м. Раст. Котовникъ, будра, Glechoma hederacea. Вх. Уг. 246.
Коць, ця, м. 1) Коверъ. Вас. 172. А коць важний з розводами, і посередині великий орел. Кв. Ну, тепер, діти, несіть мене до церкви. От ми положили його на коць та й понесли. Стор. 2) Одѣяло тканое — шерстяное, шелковое. Гол. Од. 82. Ліжко, заслане мняким шовковим коцем. Мир. ХРВ. 315.
Ко́цький, а, е. Фамилія сказочнаго кота, произведенная отъ слова кіт (котський). Приходить до його лисичка, та й питає його (кота): Що ти таке? А він каже: я пан Коцький. Рудч. Ск. I. 23.
Коцюба́, би́, ж. 1) Кочерга. Мовчи, суко, чорт з тобою! ось я тебе коцюбою! Чуб. 2) Названіе вола съ выступающими впередъ и расходящимися въ стороны рогами, концы которыхъ загнуты наружу. КС. 1898. VII. 45.
Коцю́битися, блюся, бишся, гл. Артачиться. То вже вірь сьому — чого ще ти коцюбишся? То ж не один хто сказав, громада вирекла. Ном. 10744.
Коцюрба́, би́, ж. Черемуха, Prunus padus. Вх. Лем. 427.
Коцюрга́, ги́, ж. Палка, клюка. Добрий собака так аж за коцюргу хапає. Ном.
Коч, ча, м. Родъ фаэтона, коляски. Із коча пан мій вилізає і посила за молодим. Шевч. 515.
Ко́чало, ла, с. 1) Кругъ. Оббігає череду три рази в кочало. Шух. I. 212, 213. 2) Кружокъ деревянный или иной, — входитъ въ составъ различныхъ предметовъ: у рюмки въ него упирается ножка, у кужівки оно делитъ верхнюю часть (кужівник) отъ держака, оно обхватываетъ било друлівника и пр. Шух. I. 148, 277, 307. Ум. Ко́чальце. Кружокъ, обхватывающій нижній конецъ веретена. Шух. I. 148.
Ко́чать, ті, ж. = Кочеть.
Коче́вний, а, е. Кочевой. В жодній кочевній отарі мусить бути: лічман один, чабанів два і гарбачий один… Отари кочують по степах. О. 1862. V. Кух. 29.
Кочеди́жник, ка, м. = Папороть. „Въ Ивановскую ночь разцвѣтаетъ красно-огненный цвѣтъ папоротника, онъ еще называется кочеди́жником“. Чуб. III. 196.
Кочерга́, ги́, ж. 1) Кочерга. Підняв морду так, що й кочергою носу не достанеш. Ном. № 2462. 2) Въ курит. трубкѣ: треугольная металлическая пластинка, посредствомъ которой крышка прикрѣплена къ самой трубкѣ. Шух. I. 276. 3) Коче́рга. Въ штанахъ: разрѣзъ спереди. Шух. I. 153. Ум. Кочере́жка.
Кочере́ґа, ґи, ж. Брюква. Вх. Зн. 29.
Кочере́жка, ки, ж. Ум. отъ кочерга.
Кочере́жник, ка, м. Мѣсто, гдѣ ставятъ кочерги, ухваты. Да ту (сорочку) із себе та в піч, да стала в кочережнику. Рудч. Ск.
Кочержи́льно, на, с. Древко кочерги. Рубай, сину, ясенину, буде кочержильно. Чуб. V. 879.
Ко́чет, та и ко́четь, тя, м. 1) Колышекъ на концѣ граді́ля, на который надѣвается деревянное кольцо, соединяющее плугъ и колішню́. Чуб. VII. 399. 2) Въ лодкѣ: кочетокъ, каждый изъ двухъ колышковъ, въ которыхъ ходитъ весло. Мнж. 179.
Кочо́вище, ща, с. Кочевье. К. МБ. XI. 142. К. ПС. 111.
Кочубе́й, бе́я, м. Птица: хохлатый жаворонокъ. Сорока напряде, а кочубей витче. Мет. 4.
Кочува́ння, ня, с. Кочевье, лагерь, временное поселеніе. Котл. Ен.
Кочува́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Кочевать. Вже сім день, як під горою ми стоїмо, кочуєм караваном. К. МХ. 38. Отари кочують по степах. О. 1862. V. Кух. 29. Кочуючи тепер, уже зімою, від куреня до куреня і від будинка до будинка, Шевченко опинивсь на весіллі. К. ХП. 18. 2) Вести, препровождать. Я повернувсь до бідашки, — два гайдуки ймили, ой імили та кочуют гет до отамана. Шух. I. 199.
Кочува́тися, чу́юся, єшся, гл. При-
