Шкі́дно нар. 1) Вредно. 2) Съ причиненіемъ вреда. Шкідно ударив вола. Каменец. у.
Шкі́льний, а, е. Школьный. Початкові шкільні книжечки. К. ХП. 125.
Шкі́льник, ка, м. = Школяр. Шух. 1. 32. Вх. Зн. 82.
Шкі́нька, ки, ж. Лошаденка, кляченка. Отакою шкінькою попереду їздив, а тепер! Лебед. у.
Шкі́ра, ри, ж. = Шкура. Не стала шкіра за виправку. Ном. № 10572. Ум. Шкі́рка, шкі́рочка. Рудч. Чп. 121.
Шкі́рений, а, е = Шкуратяний.
Шкі́рити, рю, риш, гл. — зу́би. Оскаливать (зубы). Переносно шкі́рити зуби — смѣяться. Ти думаєш, ми не бачили, як ти шкірив зуби, як нас переписували? Ото не смійся. Св. Л. 67.
Шкі́ритися, рюся, ришся, гл. = Шкірити зуби.
Шкі́рка, ки, ж. Ум. отъ шкіра.
Шкіродра́вець, вця, м. Разрывающій или обдирающій шкуру. Въ шутливомъ величаніи является эпитетомъ сапожника: Величаєм, тя, великий шкіродравче шевче. Гн. II. 65.
Шкіролу́пець, пця, м. Облупливающій шкуры. Въ шутливомъ величаніи является эпитетомъ сапожника: Величаєм тя, шевче чоботоробче і шкіролупче. Гн. II. 214.
Шкі́рочка, ки, ж. Ум. отъ шкіра.
Шкірчи́на, ни, ж. Шкурка. Ум. Шкірчи́нка. Желех.
Шкіряний, а, е = Шкуратяний. Желех.
Шкітильга́ти, га́ю, єш, гл. = Шкитильгати.
Шкли́ти, лю́, ли́ш, гл. = Скли́ти.
Шкло, ла, с. = Скло. Шкло як роблять, до розпалюють тим огнем, шо од блискавиці загориться. Чуб. I. 93. Ум. Шке́льце.
Шкляни́й, а́, е́= Скляний. Бачив уже шкляного Бога. Уже пьянъ. Ном. № 11734.
Шкляни́ця, ці, ж. = Скляниця. І намоч ю во шкляниці. Гол. I. 209.
Шкля́нка, ки, ж. = Склянка. Не шклянка, не розіб'юся. Ном. № 3914. Треба налити шклянку води і поставити її на вікні. Грин. II. 316. Випив шклянку вина. Чуб. II. 185.
Шкля́р, ра́, гл. = Скляр. А, шкляр! Ну, сідай, — у мене є шибки побиті. Грин. II. 283.
Шкляри́ха, хи, ж. = Скляриха.
Шкля́рка, ки, ж. = Склярка.
Шкоблити, блю, блиш, гл. Скоблить, скресть. Шух. I. 253.
Шко́да, ди, ж. 1) Вредъ, убытокъ. Шкода нікому не мила. Ном. № 2301. Слова шкоди не нагородять. Ном. № 2299. Въ частности: потрава. Воли в шкоді заняв. Гуси як ідуть у шкоду, дак і розмовляють: по два на колосок, по два на колосок. Грин. I. 252. 2) Человѣкъ, часто причиняющій вредъ, шаловливый, проказникъ. Ну й шкода оцей хлопець, — нічого за їм у садку не вдержиш. Харьк. То же и о животныхъ, склонныхъ къ потравамъ и пр. КС. 1898. VII. 47. 3) Какъ нарѣчіе: жаль. Теплий кожух, тільки шкода — не на мене шитий. Шевч. 124. Нема Петра, тілько Гриць, шкода ж моїх паляниць. Чуб. V. 101.
Шкода́, нар. Напрасно. Шкода казати. Ном. № 5182.
Шко́дити, джу, диш, гл. 1) Вредить, приносить вредъ, убытокъ. Не один козак сам собі шкоду шкодив, що від молодої жінки у військо ходив. ЗОЮР. I. 215. Хто пізно ходить, той сам собі шкодить. Ном. № 11954. 2) Проказничать.
Шкоді́ти, ді́ю, єш, гл. Жалѣть. Царь його шкодів. Мнж. 68. І так уже її догляда та шкодіє — як ока. Драг.
Шкодли́вий, а, е. 1) = Шкідли́вий. Шкодливий тхір. Гліб. 2) Часто творящій проказы.
Шкодли́во, нар. = Шкідливо.
Шко́дник, ка, м. 1) = Шкідник. 2) Шалунъ, проказникъ.
Шко́дниця, ці, ж. 1) = Шкідниця. 2) Шалунья, проказница.
Шкодні́йш, шкодні́ш, нар. Болѣе жаль. Хоч мої (діти) й гірші, та мені моїх шкоднійш, ніж твоїх. Чуб. I. 63.
Шкодув́ати, ду́ю, єш, гл. 1) Жалѣть. Усі його.... шкодують. Мир. ХРВ. 215. Так шкодував я за тією куркою, що лис ухопив. Черк. у. 2) Вредить, причинять вредъ. Твої гріхи таким, як ти, шкодують. К. Іов. 78.
Шко́ла, ли, ж. 1) Школа, училище. Синочки зросли — у школу пішли. Чуб. III. 404. Виріс хлопчик уже такий, що став у школу ходить. Грин. I. 149. 2) Съ измѣненнымъ удареніемъ: школа́.
