Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/113

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

жавіла і табля моя сваха, хоч вона не раз паюхою вмилась. КС. 1882. X. 25.

Пе́вен, вна, не = Певний. Як що зробиш, парубче, своє діло як слід, — тоді я буду певен і знатиму, що все у гаразді.

Пе́вне, нар. Вѣрно, навѣрно, должно быть. Певне ти, дівчино, иншого кохаєш? Чуб. V. 318.

Пе́вний, а, е. 1) Вѣрный, надежный. Признайсь мені, дівчинонько, чи будеш ти певна. Грин. III. 198. А щоб певна була правда, — нехай шлях покаже. Шевч. 140. Певна людина. 2) Увѣренный. Хиба вони не певні в своїм щасті? К. Іов. 46. 3) Внушающій довѣріе. Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить. Греб. 369. 4) Извѣстный, опредѣленный. Ангел певного часу спускавсь у купальню. Єв. І. V. 4.

Певни́ти, ню́, ни́ш, гл. Исполнать. Вони завіт його держали, певнили заповідь Господню. К. Псал. 227.

Пе́вність, ности, ж. 1) Вѣрность. Скажи мені, серце моє, чи будеш, ти певна? На що ж тобі, мій миленький, той певности знати, коли будеш тую нічку в степу ночувати? Чуб. V. 76. 2) Увѣренность. Дає Господь їм певність і безпечність. К. Іов. 54.

Пе́вно, нар. 1) Вѣрно, надежно. 2) = Певне. У такому жупані, певно дівчина полюбе. Харьк. г. Уже певно візьме її за себе. Кв.

Певно́та, ти, ж. = Певність.

Певня́к, ка́, м. Увѣренный. Тепер я виведу коні на степ та й на всю ніч певняк собі, що не будуть у спаші. Уман. у.

Пейс, са, м. Пейсъ. (Берко) ходить було, тільки колите довгими чорними пейсами. Левиц. I. 103.

Пейса́тий, а, е. Имѣющій пейсы, съ большими пейсами.

Пе́йстрий, а, е. Пестрый. Кобила його пейстра — усі добре знають, а він каже ворона. Борз. у.

Пейстри́на, ни, ж. Нанка. Чуб. VII. 416.

Пек, меж., выражающее отстраненіе, отказъ, неудовольствіе. Цур тобі, пек тобі, дяче, чого в тебе серце гаряче. Чуб. V. 1165. І васильки мої, і Василь при мені… Пек його матері, сподобався мені. Нп.

Пека́рити, рю, риш, гл. = Пекарювати. Вх. Зн. 7.

Пекарі́вна, ни, ж. Дочь, пекаря, хлѣбника.

Пе́карка, ки, ж. Пекарка, булочница.

Пека́рня, ні, ж. 1) Пекарня, булочная. 2) Кухня. Св. Л. 60. Сим. 130. К. ЧР. 38. Пекарня дух любить. Ном. № 10290 Ой увійшла пані у свою пекарню. Чуб. V. 1072.

Пека́рський, а, е. Принадлежащій пекарю.

Пекарчу́к, ка́, м. Мальчикъ въ булочной.

Пе́карь, ря, м. Пекарь, булочникъ.

Пекарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Заниматься хлѣбопеченіемъ.

Пе́кати, каю, єш, гл. Отстранять кого-либо, говоря пек. А то що такого! — каже бідак та пекає: „пек, осина!“ Гн.

Пе́катися, каюся, єшся, гл. Отстраняться отъ кого. Поганий чоловік, я його пекаюся, дарма, що рідний брат. Міус. окр.

Пеке́льний, а, е. 1) Адскій. Котл. Ен. II. 32. Огонь пекельний. Єв. Мт. V. 22. Гориш тим пекельним вогнем. Стор. МПр. 14. 2) Мучительный, крайне тяжелый. Росказав Іван Остапові, яке то пекельне його й людське життя на білому світі. Грин. I. 288.

Пеке́льник, ка, м. Житель ада, чортъ. МВ. (КС. 1902. X. 155) Коли дивиться, аж покійний пан старий, того пана батько, дрова возе у пекло, а вони, пекельники, кажуть… Рудч. Ск. I. 95.

Пе́кло, ла, с. 1) Адъ, геенна. Лучче тобі калікою в життя увійти, ніж дві руці мавши, пійти в пекло. Єв. Мр. IX. 43. Приходить він до пекла — аж там чортів такого багацько. Рудч. Ск. I. 70. 2) — і рай. Родъ игры. Ив. 62.

Пеклува́ння, ня, с. Заботы, попеченіе.

Пеклува́тий, а, е. Заботливый.

Пеклува́тися, лу́юся, єшся, гл. Заботиться, печься о комъ.

Пекти́, чу́, че́ш, гл. 1) Печь, жечь. Цвісти над ним буду, щоб не пекло чуже сонце. Шевч. 40. 2) Печь. Сама пекла палянички. Рудч. Ск. II. 5. — ра́ки. См. Рак. 3) Жарить.

Пекти́ся, чу́ся, че́шся, гл. 1) Жариться, печься. Мерзла в ніч, а в день пеклась. Котл. Ен. Ой косить хазяїн та на степу сіно, та на сонці печеться. Грин. III. 570. 2) Печься. Сам міситься, сам і печеться. Рудч. Ск. I. 136. 3) Жариться. Курка печеться.

Пеку́чий, а, е. Пекучий вітер. НВолын. у. Сонце пекуче. МВ. Журба пекуча. МВ. I. 13.