крики, выкрики. Христя мерщій тікає у двір, а за нею слідом погукування та вигукування. Мир. Пов. II. 57.
Погу́кувати, кую, єш, одн. в. погукну́ти, ну́, не́ш, гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: „А се подай, а те принеси!“ Св. Л. 115. За ворота вийшла, косу чесала, та на своїх дружок погукувала. Мет. 114. Погукують плугатарі, поганяючи воли в плузі. Левиц. I. 76. Годі! — погукнула на ввесь голос свій. МВ. Погукнув він (на хлопця): біжи мерщій та спитайся. Чуб. II. 649.
Погуля́нка, ки, ж. 1) Гулянье. 2) Пребываніе въ гостяхъ. Петрусь за шапку да й гайда на вечорниці на погулянки. Г. Барв. 506.
Погуля́ння, ня, с. 1) Гуляніе, хожденіе куда либо въ свободное время. У неділю одпрохалась якось у батька на погуляння. Вийшли ми за село, на могилу. МВ. I. 85. 2) Охота; война. Як поїхав королевич на погуляннє, та покинув Марусеньку на горюваннє. Чуб. V. 767. Як приїхав Василь з погуляння: пані-матко, де моя Галя? Чуб. V. 703. А Мазепенко… зібрав свою ватагу, — гайда в степ! да й забушував. Гей, каже, царю, давай на погуляннє! Петро жахнувся: знав, що ніякою силою не одоліє. ЗОЮР. I. 118. 3) Пирушка, гульба. Узяв вісім п'ятаків на погуляння. Новомоск. у. Ум. Погуля́ннячко. З погуляннячка йду, я нікого не боюся. МУЕ. III. 138.
Погуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Погулять. Вибігла за город погуляти. Рудч. Ск. I. 32 Кличе мати вечеряти, галушки простигли. „Стривай, мати, погуляю, женишки настигли“. Чуб. V. 10. 2) Побыть, пробыть. Мет. 45. Погуляла дівчиною років зо три. МВ. I. 7. 3) Побыть въ гостяхъ, побыть у кого либо. Пустіть мене, серце, до батька до вашого, піду, погуляю, а то будуть гніваться: як же так можна не пійти?“… Пішла; гуляла там, гуляла, і їла, і пила. Рудч. Ск. I. 82. Отсюда: погуля́й, погуля́йте употребляется въ смыслѣ подожди, подождите. Погуляйте трохи, — батько зараз прийде. Борз. у. 4) Побыть, пробыть безъ дѣла, незанятымъ. Погуляв днів зо три — нудно без роботи. Годів зо два погуляла та нива неорана. 5) Поиграть. Погуляли в карти. 6) Погулять, покутить.
Погупцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Потанцовать. Ось ну лишень, не соромляйся, погупцюймо трохи. Маркев. 60.
Погу́ркати, каю, єш, гл. Погремѣть, погромыхать, постучать.
Погуркоті́ти, чу́, чеш, гл. 1) = Погуркати. Погуркотіло і стало стихати. Драг. 64. 2) Загремѣть, уѣзжая. Чую, — погуркотів віз.
Погурча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Погуркотіти.
Погусті́ти, ті́ю, єш, гл. Сгуститься.
Погусті́шати, шаю, єш, гл. Сдѣлаться гуще. Стала висівки корові давати, то погустішало молоко. Черниг. у.
Погусти́, ду́, де́ш, гл. Погудѣть.
Погу́то́рити, рю, риш, гл. Поговорить, поболтать. Ідіть, тітко, посидимо, погуторимо. Мир. Пов. I. 140.
Погу́тькало, ла, с. = Пугач. А ворони-старі жони пішли танцювати, а крючище взяв дручище пішов підганяти, а сич на порозі став на сторожі; погутькало упеклося (упилося!), лягло на дорозі. Чуб. V. 1124.
Поґаздува́ти, ду́ю, єш, гл. Похозяйничать.
Поґвалтува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Пошумѣть, покричать. 2) Произвести насиліе (надъ многими).
Поґе́здґатися, ґаюся, єшся, гл. 1) Пометаться изъ стороны въ сторону. 2) Покапризничать.
Поґерґота́ти, ґочу́, чеш, гл. 1) Покричать (о гусяхъ, индѣйскихъ пѣтухахъ). 2) Поговорить на непонятномъ узыкѣ.
Поґрасува́ти, су́ю, єш, гл. Вытоптать, истоптать (во множествѣ).
Поґу́лати, лаю, єш, гл. Одолѣть, осилить. Лубен. у. Одна загодована бджола може поґулати десяток незагодованих. Грин. II. 322. Се така наука, що глядіть лишень, чи всякий учитель поґула. О. 1862. I. 66.
Подава́льник, ка, м. Работникъ, подающій снопы. Левиц. ПЙО. II. 303.
Подава́ння, ня, с. Подаваніе, подача.
Подава́ти, даю́, є́ш, сов. в. пода́ти, да́м, даси́, гл. 1) Подавать, подать. Як Бог дасть, то і в вікно подасть. Ном. № 13. Будеш, будеш ти лежати, питонки прохати, та нікому тобі буде і кухля подати. Мет. 86. Подай, мила, свою білу ручку. Мет. 261. 2) Давать, дать. Він мені подав за себе викуп. К. Іов. 73. Йому подам на суд увесь мій побит. К. Іов. 27. Він подавав кожному в руку. Рудч. Ск. I.
