оком узріла, на їй тіло подеревеніло. Чуб. V. 1069. Вона не заплакала, а тілько вся подерев'яніла. Кв.
Подере́ча, чі, ж. Поборы; подать, налоги. Черниг. г. КС. 1882. IX. 568.
Поде́ржати, жу, жи́ш, гл. 1) Подержать. Щось я маю їй сказати, за рученьку подержати. Мет. 76. 2) — до хреста́. Крестить, воспринять отъ купели. Таки своїх байстрят з десяток у год подержить до хреста. Шевч. 464.
Поде́рти, ру́, ре́ш, гл. 1) Порвать, изорвать. Зіма!.. хліба нема, чоботи подерті, доведеться вмерти. Канев. у. 2) Исцарапать. Як зачав котом по тілі дерти, — чисто подер тіло. Рудч. Ск. I. 173.
Поде́ртися, ру́ся, ре́шся, гл. 1) Порваться, изорваться. Ой як лиштва подереться, пишання минеться. Чуб. 2) Исцарапать другъ друга. Подерлися, як пес з котом. Чуб. I. 290.
Подесе́нщина, ни, ж. Мѣстность, страна надъ Десной. Желех.
Поде́сьбіч, нар. Одесную, по правую сторону.
Подесятери́ти, рю́, ри́ш, гл. Повторить десять разъ. Употр. въ знач. повторить нѣсколько, много разъ. Я вже говорив і подесятерив, щоб хлопці не робили шкоди в полі. Рк. Левиц.
Подешеви́ти, влю́, ви́ш, гл. Продешевить.
Подешеві́ти, ві́ю, єш и подеше́вшати, шаю, єш, гл. Подешевѣть.
По́де́який, а, е. Кой кто, нѣкоторый. Желех. Вх. Зн. 51.
По́дзвін, во́ну, м. Звонъ по умершему. Не без того, що й за подзвін хто перекине. Мир. Пов. II. 63.
Подзві́нний, а, е. Относящійся къ звону по умершему. Употр. также какъ сущ. въ значеніи: человѣкъ, звонящій по умершему. А подзвінному дам сім мір полотна, щоби мені дзвонив цілий тиждень що-дня. Грин. III. 285.
Подзві́ння, ня, с. = Подзвін.
Подзвони́ти, ню́, ниш, гл. 1) Позвонить. Ой помер мій Давидко, поховали й ног не видко. Редькою подзвонила, ріпкою поминала. Чуб. V. 797. 2) Позвенѣть. За ворітечка вийшла, ключами подзвонила. Чуб. III. 235.
Подзвони́тися, ниться, гл. безл. Щоб, бода́й подзвони́лося! Пусть зазвонятъ (надъ тобой мертвымъ) — пожеланіе смерти. Що не по їх, зараз: „щоб і подзвонилось, щоб і закурилось!“ Г. Барв. 438.
Подзво́нювати, нюю, єш, гл. Звонить. Ми, Правдичі, усі з давнезних давен подзвонюєм у предківську одвагу. К. ЦН. 159.
Подзеле́нькати, каю, єш, гл. Позвякать, позвенѣть; позвонить.
Подзеленча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Подзеленькати.
Подзе́нькати, каю, єш, гл. = Подзеленькати.
Подзєґу́н, на, м. Презрительное названіе бѣлорусса.
Подзижча́ти, подзича́ти, чу́, чи́ш, гл. Пожужжать (о комарѣ, мухѣ). Подзичав комарь та й стих. Харьк.
Подзьо́ба́ти, ба́ю, єш, гл. = Подзюбати. Соловейко на маківці весь мак подзьобав. Грин. III. 129.
Подзю́бати, баю, єш, гл. 1) Поклевать. Курчатка пшоно геть чисто все подзюбали. 2) Подзю́баний. Изрытый оспой. Хоча бо я й подзюбана на виду, таки ж бо я зроблена доладу. Чуб. V. 1125. Там така гидка пика подзюбана. Лебед. у.
Подзюба́тися, ба́юся, єшся, гл. Поклевать нѣкоторое время. Подзюбався горобець вишень та й полетів. Переносно о людяхъ: пощипать (ягодъ). Підіть у садок, порічків подзюбайтеся. Зміев. у.
Подзюри́ти, рю́, ри́ш, гл. Полить струей. Он знов крізь стелю подзюрило. О сильномъ дождѣ: полить. А тут знов подзюрив дорщ. О. 1862. I. 59.
Поди́, дів, м. Низменныя мѣста, долина. Черном. См. Під 1.
Поди́бати, баю, єш, гл. 1) Пойти съ трудомъ, поплестись. Подибала стара мати дочку з милим розлучати. Шевч. 397. 2) Встрѣтить; найти, попасть. Він дає страву яку тілько подибле. ЕЗ. V. 211.
По́див, ву, м. Поглядѣнье. Для подиву дівку продають. Ном. № 8985.
Подиви́ти, влю́, виш и подиви́тися, влю́ся, вишся, гл. Посмотрѣть. Тепер мені на милого не можно подивити. Чуб. V. 281. Та подивила на бистру воду. Гол. III. 12. Ой зійду я на гору високу та подивлюсь в долину широку. Чуб. V. 359.
Подивува́ння, ня, с. Удивленіе.
Подивува́ти, ву́ю, єш и подивува́тися, ву́юся, єшся, гл. Удивиться. Ніхто й не подивує. ХС. VII. 423. А ти, боярине, не подивуй, іди собі инчую пошлюбуй. Нп. Подивувався Іван такій жадобі сестриній. Рудч. Ск. I. 136.
