Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. Ніс під се́бе попусти́ти. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку (= м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. I. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. I. 239. Я йому́ сього́ не попущу́. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, по́ля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. I. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе́. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — по́пуск, по́пуст. См. Попуск. б) Попуска́ти. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. I. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.
Попуска́тися, ка́юся, єшся, сов. в. попусти́тися, щу́ся, стишся, гл. Допускать, допустить себя до чего. Як свиня вкусить, або жінка попоб'є, то на страшний суд не встанеш, щоб ти не попускався. Г. Барв. 322.
По́пуст, ту, м. 1) = Попуск. Господь бо всякий попуст попускає. К. ПС. 46. 2) Облегченіе. Ані смерти, ані попусту. Ном. № 8220. 3) Одинъ изъ концевъ веревки въ рыболовныхъ снарядахъ перемет и кормак. Вас. 188, 189.
Попусти́ти, ся. См. Попускати, ся.
Попусто́шити, шу, шиш, гл. Опустошить. Вернулись, попустошивши ввесь край, руїною зробивши тихий рай. К. ПС. 13.
Попустува́ти, ту́ю, єш, гл. Пошалить. Ну, попустували трохи — і годі!
Попу́тати, таю, єш, гл. Спутать (лошадей). Попутали коників у долині. АД. I. 269.
Попу́тник, ка, м. Раст. Plantago major L. ЗЮЗО. I. 131.
Попу́хнути, немо, нете, гл. Опухнуть. Попухли ноги. Він зовсім хворий, в його волосся попухло, — насмѣшка надъ здоровымъ, жалующимся на болѣзнь.
Попха́тися, ха́юся, єшся, гл. Поплестись, потащиться; полѣзть. Еней по берегу попхався. Котл. Ен. I. 15. Отара ж попаски попхалась навманя. Греб. 381. Попхався в прийми, то лиха прийме. Ком. Пр. 661.
Попхе́нькати, каю, єш, гл. = Попхикати. Нехай троха попхенькає, — буде лучче спати. ЕЗ. V. 123.
Попхи́кати, каю, єш, гл. О ребенкѣ: тихо поплакать, всхлипывая, хныча. Попхикало маленьке трохи та й замовкло. Харьк.
Попхну́ти, ну́, не́ш, гл. Толкнуть. Жінка його попхнула. Терпи! за долею, куди попхне, хились, як хилиться од вітру гілка. Г.-Арт. (О. 1861. III. 112).
Поп'ясти́ся, пну́ся, пне́шся, гл. Повиться, полѣзть. Гарбуз на тин поп'явся. Славяносерб. у. Черв'як… поп'явся. Мир. ХРВ. 48. Шлях… гадюкою поп'явся вгору. Мир. Пов. II. 49. На мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонко, як павутиння, волоссячко. Мир. ХРВ. 4.
Пора́, ри́, ж. 1) Время, пора. Як прийшла до його тая пора, шо вже йому треба бігти, то він так стогне. Грин. II. 137. У робочу пору. Стор. МПр. 67. 2) Возрастъ. Ді́вчина на порі́, у порі́. Дѣвушка-невѣста. Росла, росла дівчинонька та й у порі стала. Зміев. у. 3) На таки́х пора́х бу́ти. Быть беременной. Хиба ти вже забув, що покинув мене на таких порах? Чуб. II. 19. 4) Без пори́. Преждевременно. Пив дуже горілку, та так без пори і вмер. Канев. у. 5) Употр. какъ нарѣчіе: пора. Та годі седіти, да пора летіти. Мет. 257.
Пора́да, ди, ж. Совѣтъ; помощь. Піду та сяду в зеленому саду, чи не прийде щасливая доля та до мене на пораду. Мет. 366. Час приходить умірати, нікому поради дати. Макс. (1849). 78. Ум. Пора́донька, пора́дочка. Я до вас на порадоньку йду. Мил. 184.
Пора́дити, ся. См. Поражати, ся.
Пораді́ти, ді́ю, єш, гл. Порадоваться. Вийде мила, — порадіє. АД. I. 270.
