Рубча́стий, а, е. Граненый. Частувала кума з рубчастої чарки. Полт.
Ру́бчик, ка, м. Ум. отъ руб.
Ру́б'я, б'я, с. Рубище. Рудч. Ск. I. 177. Мкр. Н. 4. Руб'ям прикривати спину. Мкр. Г. 52. Треба прясти, щоб руб'ям не трясти. Ном. № 7199.
Ру́га, ги, ж. Церковная земля, земля, отведенная обществомъ на содержаніе духовенства. Убогий той піп, що не то що — й шматка свого поля немає.... ні руги немає, нічого. Рудч. Ск. II. 207.
Ругач, ча, м. Пт. = Смішок. Вх. Пч. II. 12.
Руґе́ля, лі, ж. = Рачник. Мнж. 192.
Руда́, ди́, ж. 1) Руда. 2) Ржавое болото. 3) Кровь. Шевч. 419, 667. Руда — не вода. Ном. № 1283. Кинувсь цілюрник і яко мога поспішає; та й кинув їй руду з руки. Кв. I. 97. 4) Дождь сквозь солнце. Угор. 5) Дышло въ корчугах, саняхъ для перевозки бревенъ. Шух. I. 180.
Рудиголова́, ви́, об. Рыжеволосый человѣкъ. Дивлюся батога, гульк!… а його вже й нема.... Більш ніхто, як рудиголова шельмовська вкрала. Екатериносл. у.
Руди́й, а́, е́. Рыжій. Ой ти рудий та поганий, поганого роду. Чуб. III. 172. Рудий, як собака. Ном. № 8524. Голий, як руда миш. Ном. № 1519. Чому в ставу вода руда? Мабуть хвиля збила. Мет. 113. Руда глина. Ном. № 3773. Ум. Руде́нький, руде́сенький.
Руді́ти, ді́ю, єш, гл. Рыжѣть.
Ру́дка, ки, ж. Ржавое болото, болото. Мир. ХРВ. 5. Тоді по оцій самій дорозі, де ми їдемо, були непереходимі рудки.... хто не знавши, як ускочить було у рудку, та ще з важким возом, то такечки зав'язне в багнюці. О. 1861. XI. 2. Коли б нам через рудку перехватиться.
Ру́дник, ка, м. Рудокопъ.
Ру́дня, ні, ж. 1) Мѣсто добыванія желѣзной руды. 2) Желѣзо-плавильный заводъ.
Рудобри́вий, а, е. Рыжебровый. Чужа пані рудобрива. Чуб. III. 247.
Рудоми́зий, а, е. О волѣ: съ рыжими пятнами на мордѣ. Рудомизий віл. Александров. у.
Рудува́тий, а, е. Рыжеватый; коричневатый. НВолын. у.
Рудь, дя, м. = Рудько. А ти, котку-рудю, та вимети грубу. Мил. 43.
Рудько́, ка́, м. Кличка рыжихъ домашнихъ животныхъ, преимущ. собакъ, кошекъ. А ти, коте-рудьку, підтопи нам грубку. Мил. 43.
Рудя́вий, а, е. Рыжеватый. Черк. у.
Рудя́вина, ни, ж. Ржавое болото.
Рудя́к, ка́, м. 1) Что-либо порыжѣвшее. Тютюн-рудяк. Лохв. у. 2) Гречиха съ плохо налившимся щуплымъ зерномъ. Сторона рудяку, сторона і гречці. Ном. № 1004.
Рудяни́й, а́, е́ 1) Кровавый. 2) О водѣ: покрытый ржавчиной.
Ру́жа, жі, ж. = Рожа. Чия роля не йорана, на ній ружа не зривана. Гол. I. 207.
Ружа́н, на, м. ? „Долини мой зеленейкі! орав би-м вас ружанами, сіяв би-м вас червонами“.... — Ей, Романе, Романе! та де твої ружане? — „Ей, ружане в полонинці, а червені у липойці . Гол. I. 171.
Ружи́на, ни, ж. Ружье. См. Оружина. АД. I. 274. Мир. ХРВ. 142. Ухожу до його в хату, а в кутку ружин з чотирі стоять. Черниг. г. Викресали вогню із ружини, да й пустили пожар по долині. Чуб. V. 850. Ум. Ружи́нонька.
Ру́жний, а, е. Относящійся къ ругѣ идущій на содержаніе духовенства. Ружна земля.
Руї́на, ни, ж. 1) Развалина. Все осталось, все сумує, як руїни Трої. Шевч. 36. Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали козацької слави убогих руїн. Шевч. 149. 2) Разрушеніе, истребленіе. Чига його голодная погибель, що-день його руїна назирає. К. Іов. 39. 3) Разореніе. Бачили лихі свою руїну. К. Іов. 47.
Руї́нний, а, е. Разрушительный. Впинили від лютої руїнної роботи. К. ЦН. 292. Кохається в руїнних ідеалах. К. Дз. 189.
Руї́нник, ка, м. Разрушитель. К. ПС. 7. Наслідники руїнника монгола. К. Дз. 80.
Руйно́вище, ща, с. Развалины, мѣсто покрытое развалинами. Бо пустками вони (до́бра), руйновищем стояли. К. Дз. 99. Оттим же то живе він у руїнах, в руйновищі, що люде по'дбігали. К. Іов. 34.
Руйнува́ння, ня, с. Разрушеніе. Не забудь буяння злющих, руйнування огняного. К. Псал. 171.
Руйнува́ти, ну́ю, єш, гл. Разрушать, разорять, истреблять, уничтожать. Згода дім будує, а незгода руйнує. Ном. № 3280. Тоді треба старе руйнувати, як є з чо-
