Спузири́ти, рю́, риш, гл. Вздуть. Все море зараз спузирило. Котл. Ен. I. 9. Спузирило йому все тіло.
Спуск, ку, м. Случка животныхъ. О. 1862. V. Кух. 32.
Спу́скалка, ки, ж. Горка, съ которой катаются на салазкахъ и др. снарядахъ. КС. 1887. VI. 482.
Спуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. спусти́ти, спущу́, стиш, гл. Опускать, спустить; опускать, опустить. А ми коні спустимо. Грин. III. 96. Як схоче, то й на гору повезе, а як не схоче, то й з гори спустить. Ном. № 2696. Рушниками, що придбала, спусти мене в яму. Шевч. Да нажени хмару чорнесеньку, да спусти дощик дрібнесенький. Чуб. V. 363. Ізійду я на горбочок, спущу голосочок. Мет. 37. Спусти́ти во́ду. Спустить воду, дать ей сбѣжать. Може Москва випалила і Дніпро спустила в синє море? Шевч. Спуска́ти луг. Дѣлать щелокъ. У понеділок не можна лугу спускати. Грин. I. 17. — ці́ну. Сбавлять, сбавить цѣну. Левиц. I. 107. — дух. Испускать, испустить духъ, умереть. Ном. № 12838. 2) Отпускать, отпустить. Спусти старця з села, прибуде йому й ума. Ном. № 5787. 3) Случать, случить (животныхъ). 4) — на пожа́рі. Сжигать, сжечь. Моя галера цвіткована, мальована стала вся обідрана, на пожарі спускана. АД. I. 210.
Спуска́тися, ка́юся, єшся, сов. в. спусти́тися, спущу́ся, стишся, гл. 1) Спускаться, спуститься, опускаться, опуститься, понизиться. Скілько не літати, треба вниз спуститись. Нп. Отам за лісом дощик спустився. Лебед. у. 2) Кататься на салазкахъ съ горки. Спускаються дівчата; спускалися із гори. Чуб. V. 98. 3) — на ко́го. Полагаться, положиться, довѣриться кому. К. ЦН. 270. Не спускайся, Грицю, на дурницю. Чуб. I. 250. У сьому дражливому ділі спустилась на мене. К. ХП. 17. 4) Спускаться, случаться, случиться (о животныхъ). Барани спускаються з вівцями. О. 1862. V. Кух. 34.
Спуско́ватий, а, е. О палкѣ, бревнѣ: суживающійся къ концу. НВолын. у.
Спуст, ту, м. 1) Мѣра: три ведра водки. Котл. Ен. IV. 24. Тепер пішов до оренди да взяв спуст горілки; покрепивсь по гірких трудах, не забув і жінки. ЗОЮР. II. 89. 2) Большой рубанокъ, стругъ. НВолын., Екат. у. Вх. Зн. 66. 3) = Кощок. Шух. I. 229.
Спусти́ти, ся. См. Спускати, ся.
Спусті́лий, а, е. Опустѣлый.
Спусті́ння, ня, с. Запустѣніе. Єв. Мр. XIII. 14.
Спусті́ти, ті́ю, єш, гл. Опустѣть. Чи світові спустіти через тебе. К. Іов. 39. Спустіло панське подвір'є. МВ. (О. 1862. III. 46).
Спусткува́ти, ку́ю, єш, гл. = Спустіти. Її світлиця спусткувала. Греб. 320.
Спустоша́лий, а, е = Спустошений. Руїни панських замків, спустошалії костьоли. К. (О. 1861. II. 233).
Спусто́шення, ня, с. Опустошеніе.
Спусто́шувати, шую, єш, сов. в. спусто́шити, шу, шиш, гл. Опустошать, опустошить. Чуб. III. 157. Край був спустошений. К. Хм. 96. Замок геть спустошили. Драг. 80. Ой зеленая дубруівонько, та нащо ж тебе рано спустошено, що траву на сіно покошено? Грин. III. 84.
Спустува́ти, ту́ю, єш, гл. = Спустіти. Коли ж воно, дума, ті вовки у хаті заведуться? Хиба як спустує? Мнж. 91.
Спу́тувати, тую, єш, сов. в. спу́тати, таю, єш, гл. Спутывать, спутать, связывать, связать по ногамъ. Чому не йдеш да додомоньку? чи травиця ноги спупатала, або роса очі вибила? Мет. 289. Спутав коні, сам не можу заснути. Чуб. V. 379.
Спухні́ти, ні́ю, єш, гл. Сдѣлаться рыхлымъ, разсыпчатымъ. Після попілу земля спухніє. НВолын. у.
Спу́хнути, хну, неш, гл. Опухнуть. Від голоду.... спухли. Гн. II. 246.
Спухо́вато, нар. Наклонно, покато. Вершіть, хлопці, стіг спуховато. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Спухо́вий, а, е. О ямѣ, вообще углубленіи: книзу постепенно суживающійся. У мого сина копанка спухова. Лебед. у. 2) О возвышенія: кверху постепенно суживающійся.
Спухо́во, нар. 1) Такъ, чтобы суживалось (о ямѣ, возвышеніи). Копай спухово. Лебед. у. 2) Наклонно, покато. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. См. Спохова.
Спухо́вистий, а, е = Спуховий. Спуховиста палка. НВолын. у.
Спухо́висто, нар. = Спухово. „Ви ж, хлопці, навозіть льоду так, щоб і зверх
