Стря́х(ну)ти, хну, неш, гл. Немного подсохнуть. Мав у ліс їхати — коли це як ушкваре дощ, як з відра, та швидко й перейшов; та вже як стряхло, то ото й рушили. Харьк. г.
Стуг, га, м. Костеръ. Левч. 60.
Сту́га, ги, ж. 1) Плетеная коробка изъ лозы, обмазанная глиной — для сохраненія зерна, муки. Розумна жона, як стуга пшона. Ном. № 1406. 2) Коробка изъ луба. Виносе стужку з пирогами на місто. Лебед. у. Ум. Сту́жка, сту́жечка. Узяли стужку з калачами. К. ЧР. 282.
Сту́га, нар. Потуже. Да в'яжи, вража татарюго, да назад руки стуга. Грин. III. 590. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга. Мет. Ум. Стуге́нька.
Стуга́віти, вію, єш, гл. = Стужавіти. Боли б сонце, то стугавіла б земля швидко, а то мокрячина. Камен. у.
Стуге́нька, нар. Ум. отъ стуга.
Стугни́ти, гню́, ни́ш, гл. = Стугоніти. Радом. у.
Сту́гон, ну, м. Глухой гулъ, глухой стукъ. Чую, десь коло хати стугон, наче що довбало глину. Новомоск. у.
Стугоні́ти, ню́, ни́ш, гл. Глухо гудѣть. Коли вони чують — аж стугонить земля. Рудч. Ск. I. 147.
Студе́нець, нцю, м. = Холодець. Шух. I. 143. Kolb. I. 50.
Студе́ний, а, е. Холодный, студеный. Ном. № 13735. Налетіли гуси з чистого броду, змутили мені студену воду. Чуб. V. 325. Ум. Студене́нький. Вітер студененький. Лукаш.
Студени́ця, ці, ж. = Криниця. Пішла б любка та й принесла ой водиці з студениці. Нп.
Студе́но, нар. Холодно. Так студено у хаті. Гн. II. 17.
Студе́нт, та, м. 1) Ученикъ. Ішли три студенти до школи. Гн. I. 163. 2) Студентъ. Студенти, як звичайно буває, почали записувати його лекції. Левиц. Пов. 52.
Сту́день, дня, м. 1) Декабрь. 2) Колодезь. Влад. Волын.
Студи́ти, джу́, диш, гл. 1) Студить, охлаждать. Опарився на молоці та й воду студить. Ном. № 5793. Ну й якого ти чорта рипаєшся, аби тільки хату студити. 2) Знобить. Студить мене. Камен. у.
Сту́дінь, ні, ж. Стужа. МУЕ. III. 54. А то студінь така, Господи! Федьк.
Студник, ка, м. = Студениця. Вх. Лем. 471.
Студни́ця, ці, ж. = Студениця. Ум. Студни́чка, студни́ченька. Вибрав собі кирниченьку, в чистім полі студничейку. МУЕ. III. 41.
Сту́дня, ні, ж. Колодезь. Чуб. II. 119. На високій горі студня мурована. Гол. II. 234. Ум. Сту́денька. Вх. Лем. 471.
Студня́ний, а, е. Колодезьный. Студняна вода. Вх. Уг. 249.
Студону́ти, ну́, не́ш, гл. Сильно подуть, сильно повѣять. Вітер як студоне, так і людину б занесло наче. Пирят. у.
Стужа́віти, вію, єш, гл. Затвердѣть (о размокшей землѣ, глинѣ и пр.). Не стужавіло, а потупали зараз, то й ями знать.
Стужи́тися, жу́ся, жишся, гл. Опечалиться. А хмурка луні личенько закрила, бо зблідло бідній, бачиш, ся стужила. Федьк. I. 65.
Сту́жка, ки, ж. Ум. отъ стуга.
I. Стук! меж. Стукъ. Стук-стук в віконце. Рудч. Ск. II. 4.
II. Сту́к, ку, м. Стукъ. У сту́к сту́кати. Сильно стучать. У стук серце стукало. МВ. (О. 1862. I. 99).
Сту́кало, ла, с. То, чѣмъ стучать.
Сту́кання, ня, с. Стучаніе.
Стука́рство, ва, с. Должность ночного сторожа. Харьк. у.
Стука́рь, ря́, м. Ночной сторожъ. Харьк. у.
Сту́кати, каю, єш, гл. Стучать. У двері стукав, добувався. Котл. Ен. III. 11.
Стука́чка, ки, ж. = Стукало. Сторож перестав стукати у стукачку. ЗОЮР. II. 77.
Сту́кіт, коту, м. Стукъ.
Сту́кнути, ну, неш, гл. 1) Стукнуть. Стукнули, грякнули, як грім загремів. АД. 1. 23. Вийду на улицю, — гукну, підійду під оконце — стукну. Чуб. V. 170. 2) Ударить. Стукнувши кулаком об стіл. Стор. М. Пр. 44.
Сту́кнутися, нуся, нешся, гл. Удариться. Осідала підо мною земля, аж поки не стукнувся об пекельні ворота. Стор. М. Пр. 42.
Сту́княва, ви, ж. Стукотня. Там така стукнява та грюкнява. Харьк.
Стукота́ти, чу́, тиш, гл. Стучать. Стукотить — грімотить, мов сто коней біжить.
