продав, чи молодшій сестриці вдарував. Грин. III. 508.
Ударя́ти, ря́ю, єш, сов. в. уда́рити, рю, риш, гл. 1) Употребляется лишь сов. в.: ударить, несов. въ очень рѣдкихъ случаяхъ. Ударив кулаком у стіну. Рудч. Ск. I. 104. Та вирвала травиченьку, та вдарила по личеньку. Нп. Ударив києм. Куля вдарила. Ударити під личко, під лице́. Ударить въ ухо. НВолын. у. — на одліт. Приблизивъ правую руку къ лѣвому плечу, ударить отъ себя. Ударив мечем на одліт. НВолын. у. І в погоду часом грім ударить. Ном. № 1965. Дощ ударив та ше і з вітром. Мнж. 27. Треба про те нам дбати, щоб Господь дощиком ударив. Лебед. у. Уда́рити чоло́м. Поклониться. Перші посли прийшли, хорошенько в хату ввійшли, та вдарили чолом перед нашим столом. Грин. III. 497. — ли́хом об зе́млю. См. Лихо. Ном. № 2426. 2) — на ко́го. Нападать, напасть. Наступить військо проти мене.... ударить на мене війною. К. Псал. 60. 3) Только сов. в. — нога́ми, — гопака́. Пуститься въ танецъ. Вельможна громада не втерпіла, ударила старими ногами. Шевч. 126. Посадила вража баба на трьох яйцях гусака, сама вийшла на вулицю та вдарила гопака. Нп. 4) — у дзвін. Зазвонить. Гей вдарили сумно-нагло у голосний дзвін. Рудч. Чп. 162. Ударили в дзвони. Шевч. 161. — в тимпа́ни. Заиграть на тимпанахъ. Ударте в тимпани, у гуслі дзвоніте. К. Псал. 189. — у стру́ни. Ударить по струнамъ. Ой ударю ж зразу у струни живії. К. Досв. 5) — з гарма́ти. Выстрѣлить изъ пушки. Вдарили з гармати. Шевч. 234. Также и объ иномъ огнестрѣльномъ оружіи. Ударив з рушниці, з пістоля. Вда́рила гарма́та. Выстрѣлила пушка, дала выстрѣлъ. Ой над річкою Самарою вдарили гармати. Рудч. Чп. 104. 6) Вдаря́ти в бага́тство. Жить богато. У багатство не вдаряє, а чим має, тим витає. Ном. № 11930. 7) Вдаря́ти на що. Обращать вниманіе на что. Москаль на сльози не вдаря. Ном. № 1837.
Ударя́тися, ря́юся, єшся, сов. в. уда́ритися, рюся, ришся, гл. 1) Только сов. в. Удариться, ударить себя. На руках понесуть тебе, щоб не вдаривсь об камінь ногою. Єв. Мт. IV. 6. Да вдарилась мати об поли руками: тепер же я, мої діти, пропали із вами. Нп. Ой підлинув соколонько під зелений сад та вдарився крилечками об зелений сад. Мет. 177. Шляхтянка скрикнула, підняла руки до неба і, як нежива, вдарилась об землю. Стор. М. Пр. 139. 2) Бросаться, броситься, побѣжать. Дівчата вдарилися в-ростіч. Мир. Пов. I. 148. В погонь.... ударилась за Марком. Мнж. 26. Ударитись навтікача. Броситься бѣжать. 3) Отправляться, отправиться. Ударилась в город мамкувати. Щог. В. 100. У ма́ндри вда́рилась. Отправилась въ дорогу, пошла бродяжничать. Мир. Пов. 11. 95. 4) Обращаться, обратиться къ кому, прибѣгнуть къ кому. Вона вдарилась до знахарки. ЗОЮР. II. 34. Вдарятися в що. Прибѣгать къ помощи чего, обращаться къ чему. Не плач, мати Оврамихо, не вдавайся вліки, — випроводила сина Овраменка у поход навіки. Не плач, мати Оврамихо, не вдаряйсь в ворожки, — поховали сина Овраменка в степу край дорожки. Грин. III. 584. См. Вдаватися. 5) Уда́ритись у го́лос, у плач. Заплакать. Г. Барв. 58. 6) — у ту́гу. Запечалиться. Чуб. V. 402.
Уда́ти, ся. См. Удавати, ся.
Удатне, нар. Удачно. Проміння там то вдатне змальовано. Св. Л. 26.
Уда́тний, а, е. 1) Способный. Чіпка до хазяйства такий удатний. Мир. ХРВ. 59. На все вдатні — до любощів, до пісень. Гліб. 2) Удачный.
Уда́тність, ности, ж. 1) Способность. 2) Удачность.
Удатно, нар. = Удатне.
Удаток, тку, Подарокъ, даяніе. Був у лікаря: казав, щоб без нічого не приходив; їм усе треба вдатків.
Уда́ха, хи, об. Способный, способная. І не тільки тим і штиться й славиться удаха, що розумна й по хазяйству до всього тімаха. Мкр. Н. 30. З моїх очей усе можна забрати: собаки і то помітили мене, яка я вдаха. Держу в руках хліб або тараньку чищу на юшку, — дивись, уже рябко й поніс. Г. Барв. 356.
Уда́ча, чі, ж. 1) Характеръ, натура, свойство. Таку вдачу йому Бог дав. МВ. II. 8. Така вже вдача собача. Ном. № 2941. Лучче п'ятак передачі, аби до вдачі. Ном. № 10539. Уда́чу до чо́го ма́ти. Имѣть къ чему способность. Побачить, що.... хлопець або дівча до чого вдачу має. Сим. 196. 2) Удача, успѣхъ. Уже, мо, з упруг пройшло, а вдачі не має, та й тільки — не ловиться риба. Рудч. Ск. II. 173.
