Фу́тькало, ла, с. Вспыльчивый человѣкъ. Фр. (Желех.).
Фу́фалиця, фу́фелиця, ці, фу́феля, лі, ж. = Завірюха. Шух. I. 107. Желех.
Фуфе́рня, ні, ж. = Фуфалиця. Вх. Зн. 75.
Фу́фловиця и фуфу́лиця, ці, ж. = Фуфалиця. Желех.
Фуча́ти, фучу́, чи́ш, гл. = Футіти. Лягла спати, а сама з просони зачала фучати. Драг. 331. Він надходит десь так вночі, фучит. Драг. 331.
Фу́шкати, каю, єш, гл. Вырываться, вылетать. Губка.... зетліває, а дим з неї починає фушкати далеко на усю полонину. Шух. I. 191. Зачне тютюн фушкати (дим з люльки іти). Шух. I. 36.
Фуя́ра, ри, ж. 1) Пастушья свирѣль. Завернув аньол Саву до буди, забрали фуяри, забрали дуди, на котрих пісню грали. Чуб. III. 377. 2) об. Безпомощный, неспособный человѣкъ. Желех. Ум. Фуя́рка. Желех.
Фуя́рити, рю, риш, гл. Говорить, дѣлать глупости. Вх. Зн. 75.
Фуя́рка, ки, ж. Ум. отъ фуяра.
Фуя́рош, ша, м. Мастеръ, дѣдающій фуярки. Вх. Лем. 478.
Ф'ю! меж. для выраженія свиста. Шейк.
Ф'юка́дло, ла, с. Иволга, Oriolus galbula. Вх. Уг. 278.
Ф'ю́кати, каю, єш, гл. 1) Свистѣть. Шейк. Также о птицахъ, напр. иволгѣ. Вх. Уг. 278. 2) Развѣваться. Желех.
