Вимишля́ти, ля́ю, єш, сов. в. ви́мислити, слю, лиш, гл. Вымышлять, выдумывать, выдумать. Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила, й не чула. МВ. (О. 1862. III. 43).
Вимі́вка, ки, ж. 1) = Вимова. Мнж. 177. 2) = Вимовка 3. Не може бути вимівка, щоби була винна жінка. Гол. I. 351.
Ви́мін, ну, м. и ви́міна, ни, ж. Обмен.
Вимі́нювати, нюю, єш, сов. в. ви́міняти, няю, єш, гл. Выменивать, выменять, обменивать, обменять. Міняли тихо, виміняли лихо. Ном. № 1065.
Ви́мір, ру, м. 1) Промер, измерение. 2) Доля хлеба за помол.
Ви́міркувати, кую, єш, гл. Придумать, измыслить, выдумать. Треба було виміркувати що інше. О. 1862. I. 60.
Вимі́рювати, рюю, єш, виміря́ти, ря́ю, єш, сов. в. ви́міряти, ряю, єш, гл. Измерять, измерить, промерить. Вони вимірять, скільки аршин буде в цьому демикитоні. Лебед. у.
Виміря́тися, ря́юся, єшся, гл. 1) Меряться на палке, поясе и пр., чья очередь. О. 1861. XI. Св. 31. Ходім, браття, а в вишневий садок, та наріжем черешневих палок, будем, браття, вимірятися, кому в військо та збиратися. Нп. 2) Извиняться, оправдываться.
Ви́місити. См. Вимішувати.
Виміта́льниця, ці, ж. Выметальщица. Мил. 217.
Виміта́ти, та́ю, єш, сов. в. ви́мести, ту, теш, гл. Выметать, вымести. Вимети хату. Шевч. 132.
Ви́мітка, ки, ж. По народным поверьям: призрак, заставляющий переносить себя от села до села. Вх. Зн. 7.
Вимі́шувати, шую, єш, гл. 1) Сов. в. ви́мішати, шаю, єш. Вымешивать, вымешать, промешивать. Треба добре вимішувати в грубі. Дівка зле вимішає лемішку. Ном. № 13400. 2) Сов. в. ви́місити, шу, сиш. Вымешивать, вымесить.
Ви́мкнутися, нуся, нешся, гл. Освободиться, вырваться, выбраться, выскользнуть, ускользнуть. Хлопці розставили руки, обтягли мене навкруги неначе стіною: насилу вимкнулася. Канев. у.
Ви́мня, ня, с. = Вим'я. Ум. Ви́мнячко.
Вимо́ва, ви, ж. 1) Выговор, произношение. Ном. № 6072. 2) Обусловленное договором добавочное вознаграждение. Вимова така: окроми грошей, одежа й харч. 3) Отговорка. Ум. Вимо́вка. Ти береш тридцять рублів, а вимовка яка єсть у тебе? Хоч свита або що? Змиев. у.
Ви́мовити, ся. См. Вимовляти, ся.
Ви́мо́вка, ки, ж. Ум. от вимо́ва.
Вимовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. ви́мовити, влю, виш, гл. 1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Ном. № 1106. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому. Мет. 306. 2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. ХС. VII. 423. О. 1861. X. 129. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи. Змиев. у. 3) Укорять, укорить, делать, сделать выговор.
Вимовля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. ви́мовитися, влюся, вишся, гл. 1) Выговариваться, выговориться, произноситься, произнестись. Мення і однакове, та неоднаково всюди вимовляється. О. 1862. I. 70. 2) Отговариваться, отговориться.
Вимо́вний, а, е. 1) Выразительный, красноречивый. 2) Условленный, условный. 3) Укорительный; сопряженный, соединенный с укорами.
Вимо́вно, нар. 1) Выразительно. 2) Условно.
Ви́мовчати, чу, чиш, гл. 1) Смолчать, умолчать. Жінка не вимовчала та й каже… Рудч. Ск. I. 208. 2) Промолчать известное время. Увесь вечір вимовчав, — ні пари з уст.
Ви́могти. См. Вимагати.
Ви́могчи, жу, жеш, гл. = Вимогти.
Ви́мок, ка, м. Место, где вымок посев.
Вимока́ти, ка́ю, єш, сов. в. ви́мокти, кну, неш, гл. 1) Вымокать, вымокнуть. Ой як же тій коноплиночці у ставу вимокати. Грин. III. 330. 2) Мокнуть, измокнуть. Бовть у воду! Викис, вимок. Ном. № 6074.
Ви́моленець, нця, м. Выпрошенный молитвами.
Ви́молити, лю, лиш, гл. Вымолить.
Ви́молитися, люся, лишся, гл. Молитвами избавиться от чего. Хоч кільки молися, з біди не вимолишся. Ном. № 159.
