Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/233

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дующий (о ветре). Одбережний вітер. (Стрижевск.).

Відбива́ти, ва́ю, єш, сов. в. відби́ти, діб'ю́, б'єш, гл. 1) Отбивать, отбить. Відбив носок од кухля. Став двері одбивати. Рудч. Ск. I. 204. 2) Отбивать, отбить, отталкивать, оттолкнуть; отражать, отразить. Одбиває од берега щука риба ряску. Мет. 8. Козак нагайкою стріли відбиває. Макс. 3) Отражать, отразить (свет, звук). Поверхи дзеркала і води відбивають од себе сонячний світ. Дещо. 4) Отбивать, отбить у кого-либо что или кого-либо. Він дівчину відіб'є. Чуб. V. 36.

Відбива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. відби́тися, діб'ю́ся, б'єшся, гл. 1) Отбиваться, отбиться. Од троянців одбивались. Котл. Ен. VI. 62. 2) Удаляться, удалиться, отдаляться, отдалиться, отбиться. Від роду відбилася. Чуб. V. Тут родилася, тут хрестилася, у чужую сторононьку да й відбилася. Мет. 3) Отражаться, отразиться. В прозорій воді відбиваються золоті верхи. Левиц. 4) О кобыле: случиться с жеребцом. Шух. I. 211.

Відбира́ння, ня, с. 1) Отнимание, отбирание. 2) Получение. 3) Отборка.

Відбира́ти, ра́ю, єш, сов. в. відібра́ти, відберу́, ре́ш, гл. 1) Отбирать, отобрать, отнимать, отнять. Іди, жоно, до матері віно відбирати. Чуб. V. 758. Щастя розум відбирає, а нещастя назад вертає. Ном. № 1715. Ти більше не будеш відбирати у мене душу. Рудч. Ск. II. 23. 2) Получать, получить. Чуб. I. 163. Відібрав і від їх листи. Стор. 3) Отбирать. Відбери жовті гурки на насіння, а зелені посоли.

Відбі́гати, гаю, єш, гл. 1) Отбегать. Я вже своє відбігав, — біжи но ще ти: то чи не відбігаєш ніг. 2) О корове: окончить случку.

Відбіга́ти, га́ю, єш, сов. в. відбі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Отбегать, отбежать. 2) — що. Терять, потерять. Десь шапку відбіг. Чи одбіжить бува люльку в сварці, а грошей на нову кат-ма, — вони… купували йому. Мир. ХРВ. 147. 3) — чого́, кого́. Чуждаться, оставлять, оставить, покидать, покинуть. Свого батька змалку відбігаю. К. Досв. 155. Ой що кров живую ссали, — власних скарбів одбігали. К. Досв. 116.

Відбі́гатися, гаюся, єшся, гл. = Відбі́гати 2.

Відбі́гти. См. Відбіга́ти.

Відбі́й, бо́ю, м. Лучшего сорта хребтовая щетина. Вас. 190.

Відбі́рка, ки, ж. У оконщиков: инструмент для образования кромок в рамах. Вас. 149.

Відбі́рний, а, е = Добірний. Та й усе женці та й одбірнії. АД. I. 79.

Відбіснува́тися, ну́юся, єшся, гл. Перебеситься. Як відбіснувався становий, то й почав говорити наче людина.

Ві́дбляск, ку, м. Отблеск. Левиц. Пов. 25.

Відболі́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Проболеть, поболеть. Будуть же бити, то за кожен стрючок (гороху краденого) відболить. Св. Л. 142. 2) Переболеть. 3) Отгнить. Цей ніготь у мене відболів, та новий виріс. Киев.

Відборо́на, ни, ж. Оборона, защита от. Схопивши у руки по каменюці, став на відборону. Марко Вовчок. (О. 1862. I. 104).

Відборони́ти, ся. См. Відбороняти, ся.

Відбороня́ти, ня́ю, єш, сов. в. відборони́ти, ню́, ниш, гл. Оборонить, защитить. Ну, спасибі, дядьку, що ти мене 'д смерті відборонив, відбороню і я тебе. Рудч. Ск. I. 71.

Відбороня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. відборони́тися, ню́ся, нишся, гл. Обороняться, оборониться, защищаться, защититься.

Відборо́тися, рю́ся, решся, гл. Отбиться. Вовчими зубами відгризуся, ведмежою силою відборюся. Чубинский. I. 95.

Відбо́рчик, ка, м. Столярн.: отборный струг. Радомысльский уезд.

Відбрести́, бреду́, де́ш, гл. Отойти вброд от какого-нибудь места. Відбрів од берега трохи.

Відбреха́тися. См. Відбріхуватися.

Відбри́куватися, куюся, єшся, гл. Отбиваться, брыкаясь.

Відбрі́хуватися, уюся, єшся, сов. в. відбреха́тися, шу́ся, шешся, гл. Отделываться ложью, оправдываться, оправдаться при помощи лжи, вывернуться из беды ложью. Прийшовши додому, тяжко їй було відбріхуватись перед матір'ю, що не принесла ягідок; бо зроду не брехавши ні в чім, не знала