як і викрутитись. Кв. I. 45. Брехнею не відбрешешся. Ном. № 6796.
Відбро́д, ду, м. Наї́стися до відбро́ду. Наесться до отвала. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Відбубоні́ти, ню́, ни́ш, гл. Проговорить скороговоркой, отбарабанить. Такеньки усе чисто одбубонів і дожидає, що пані йому скаже. МВ. (О. 1862. III. 64).
Відбува́ння, ня, с. Исполнение, отбывание, отработка.
Відбува́ти, ва́ю, єш, сов. в. відбу́ти, бу́ду, деш, гл. 1) Отбывать, отбыть, исполнять, исполнить (повинность), отрабатывать, отработать. Проханий кусок горло дере, бо тяжко його відбути. Ном. Як заробив, так і відбудеш. Ном. № 7071. Хуста поперем, як три дні панщини відбудем. Ном. № 11260. Відбудеш той муштер та й гуляй, скільки схочеш. Левиц. I. 30. При пості добре відбути гості. Ном. № 192. Не жаль було давно відбутих… моїх тяжких кривавих сліз. Шевч. 2) Принимать, принять и угостить гостей, — говорится главным образом об обрядовых обедах, обедах по приглашению и пр. Давайте лишень сюди хліб, ковбаси і сало, — я буду одбувать панотця. О. 1862. V. 56. Дітей у нас було п'ятеро… усі померли. Треба було мені тії одбутки робити самому. То дошки на труни, то копачам, то людей одбувати, а попові ж? Г. Барв. 203. 3) Заканчивать, закончить. У суботу дівич-вечір відбули, а в неділю повінчали. Стор. МПр. 57. Відбули похорон.
Відбува́тися, ва́юся, єшся, сов. в. відбу́тися, бу́дуся, дешся, гл. 1) Исполняться, исполниться, совершиться, иметь место. Весілля відбулося вчора. 2) = Збу́тись. Вона прийшла, щоб тільки відбутись від людського нарікання. Левиц. I. 387. 3) = Відбути. Брехнею не відбудешся. О. 1862. I. 32.
Відбудо́вувати, вую, єш, сов. в. відбудува́ти, ду́ю, єш, гл. Вновь отстраивать, отстроить, восстановить прежде бывшее здание. Желех.
Відбудува́ння, ня, с. Восстановление здания.
Відбудува́ти. См. Відбудовувати.
Відбузува́ти, зу́ю, єш, гл. Отколотить, отдуть. Одбузує чоловік жінку. О. 1862. I. 73.
Відбурмиструва́ти, ру́ю, єш, гл. Окончить службу бургомистра.
Відбу́ти, ся. См. Відбува́ти, ся.
Відбу́тка, ки, ж. = Відбуток.
Відбутни́й, а́, е́. Употреблено в загадке из сказки в приложении к салу, в значении: такой, которым отбывают всякие нужды. А чого ж вам подавати: чи одбутного, чи прибутного?.. Сало одбутне, бо ним усякі зачіпки одбувають. Грин. II. 274.
Відбу́ча, чі, ж. = Відбуток. Я відбуду за гріхи відбучу. К. ПС. 139.
Відва́га, ги, ж. Отвага. Відвага мед п'є і кайдани тре. Ном. № 4256. Де відвага, там щастя. Ном. № 4253.
Відва́жити, ся. См. Відважувати, ся.
Відва́жний, а, е. Отважный, смелый. Ой ти, Івасю, відважний козаче. К. ХП. 78.
Відва́жність, ності, ж. Отважность. Желех.
Відва́жно, нар. Отважно, смело.
Відва́жувати, жую, єш, сов. в. відва́жити, жу, жиш, гл. 1) Отвешивать, отвесить. Відваж солі. — бе́беха. Дать тумака, отвесить удар. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? Харьк. 2) — жизнь, життя́. Рисковать, рискнуть жизнью. Оддала б тепер Леся душу, аби оборонить од смерті козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь. К. ЧР. 173.
Відва́жуватися, жуюся, єшся, сов. в. відва́житися, жуся, жишся, гл. 1) Отвешиваться, отвеситься. 2) Отваживаться, отважиться, осмелиться, решиться. От я не відважуся сказати йому. Давно вже хотів він признатись, що жонатий, та не признававсь. Далі одважився: треба! МВ. (О. 1862. I. 78).
Відва́л, лу, м. Отчаливание. Манжура. 180.
Відвали́ти, ся. См. Відвалювати, ся.
Відвалува́ти, лу́ю, єш, гл. Спасти, отходить. Лікар, спасибі йому, відвалував таки дитину.
Відва́лювання, ня, с. Отваливание.
Відва́лювати, люю, єш, сов. в. відвали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Отваливать, отвалить. Одвалив того каменя. Чуб. II. 50. 2) Откалывать, отколоть, отрезывать, отрезать. Відвалив криги кусень отакий завбільшки. Харьк. у. Відвалив скибу хліба.
Відва́люватися, лююся, єшся, сов. в.
