не забавлюся, чи готовий полуденок та відвідаюся. АД. I. 82.
Відві́дціль, нар. = Відсіль. Десь ти й доріженьки відвідціль не знаєш. Грин. III. 377.
Відві́йок, йка, м., иногда во мн. ч. відві́йки. Щуплое зерно, которое при веянии падает в средине между мякиною и полновесным зерном. Мнж. 187. Бідний (сіє) самий послід, уже одвійок од пшениці. Грин. II.
Відвісти́ти, віщу́, сти́ш, гл. Послать весть, известие в ответ, ответить. ЗОЮР. I. 246. Громада одвістила…, що Микола добра людина. О. 1861. VIII. 24. Ні, — одвістив. Марко Вовчок. (Основа. 1862. I. 76).
Ві́двість, ти, ж. Ответное известие.
Відві́т, ту, м. Ответ. ЗОЮР. II. 207. Одві́т оддава́ти. Отвечать. КС. 1882. XII. 501.
Відві́тити. См. Відвічати.
Відві́тний, а, е. Ответный.
Відві́тувати, тую, єш, гл. Отвечать. Питає: «Де ти мою козу дів?» — Продав, — одвітує Климець. Рудченко. Сказки. I. 67.
Відвіча́льний, а, е. Ответственный. Желех.
Відвіча́льність, ності, ж. Ответственность.
Відвіча́ти, ча́ю, єш, сов. в. відві́тити, чу, тиш, гл. 1) Отвечать, ответить. Вовк… питає його: «Чого ти тут ходиш?» — Сірко одвіча. Рудч. Ск. I. 11. 2) Отвечать, нести на себе ответственность, ответить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Ном. № 12662. Гуляй, душа, у розкоші, — відвічаю. Ном. № 12503. Він одвічає, а той остається у боці. Змиев. у.
Відві́чний, а, е. Вечный, всегда бывший. Довгий острів на Дніпрі, укритий одвічним лісом. Стор.
Відві́чно, нар. От века, вечно.
Відві́ювати, ві́юю, єш, сов. в. відві́яти, ві́ю, єш, гл. Отвевать, отвеять.
Відво́глий, а, е. Отсырелый.
Відво́г(ну)ти, ну, неш, гл. Отсыреть.
Відво́дини, дин, ж. мн. Обед новобрачных, свекра и свекрови у тестя и тещи в последний день свадебных пиршеств — субботу той недели, в начале которой было весі́лля, а затем ужин тестя и тещи в хате новобрачного. МУЕ. III. 170.
Відво́дити, джу, диш, сов. в. відве́сти́, веду́, де́ш, гл. 1) Отводить, отвесть. Одведи її додому. 2) Отстранять, отстранить. 3) Взводить, взвесть. Одвів курка і вже хотів… стріляти. Чуб. I. 154.
Відво́зити, жу, зиш, сов. в. відве́зти́, зу́, зе́ш, гл. Отвозить, отвезти.
Відвойо́вувати, вую, єш, сов. в. відвоюва́ти, вою́ю, єш, гл. Отвоевывать, отвоевать, добыть силой. Я вас навчив би боронити, що́ одвоювали вам козаки! — Який гаспид одвойовував нам наше добре, опріч нас самих. К. ЧР. 69. Цар іде війною на цього самого царя, щоб відвоювати у його другу дочку. Рудч. Ск. Я тебе від смерті відвоював. Рудч. Ск.
Відвола́ти, ла́ю, єш, гл. Первоначально значило: отозвать, теперь употребляется в выраж.: Біду́ відвола́ти. Избавиться от беды. Мені тебе хоч жалко, мила, біди не можна одволать. Греб. 339. Відвола́ти или відвола́ти від сме́рті. Спасти от смерти, отходить. Бабусю Настю поховали і ледве, ледве одволали Трохима діда. Шевч. Він мене од смерті одволав. Рудч. Ск. I. 128.
Відволіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. відволокти́, чу́, чеш, гл. Оттаскивать, оттащить, оттягивать, оттянуть.
Відволо́га, ги, ж. Основное значение = Відволода = Відлига, но в песне употребл. в смысле: облегчение душевное, утешение, также: утешительница. Одна другої питається: — Подружечко-одволого, одволожи живота мого: чи була ти на улиці, чи бачила жениха мого? Лавр. 113.
Відволо́гнути, ну, неш, гл. Сделаться влажным, отсыреть. Сухарі в погребі одвологли. Рк. Левиц.
Відволо́да, ди, ж. = Відлига. Шух. I. 81.
Відволо́дати, даю, єш, гл. Отходить, вылечить. Насилу, та на превелику силу його відволодали. Вже і водою обливали і трусили. Кв. I. 106. Одволодай мою дитину єдину! Дай дання від любощей. Г. Барв. 536.
Ві́дволож, жі, ж. = Відлига.
Відволо́жити, ся. См. Відволожувати, ся.
Відволо́жувати, жую, єш, сов. в. відволо́жити, жу, жиш, гл. 1) Делать,
